той самий сон, який він бачив кожної ночі впродовж останніх трьох років: він мчить коридором, втікаючи від ревучої лавини, яка висмоктувала геть усе повітря, позбавляючи його можливості дихати.
Проблема полягала в тім, щоби бігти, не зупиняючись і не розплющуючи очей. Хоча б іще кільканадцять метрів.
Харрі втратив контроль над своїми думками, і вони стали поволі покидати його.
Найближчий родич.
Родич. Знайомий.
Близький родич.
Ось хто він такий. Ось чому він сюди повернувся.
Сергій їхав автострадою Е6 до Осло. Йому страшенно хотілося якомога швидше впасти на ліжко у своїй квартирі в районі Фурусет. Він тримав швидкість у межах 120 кілометрів на годину, хоча в таку пізню годину автострада була практично порожня. Озвався його телефон. Мобільний телефон. Розмова з Андрієм була стислою. Андрій уже розмовляв із Сергієвим дядьком, або «отаманом», як він його називав. Коли вони вимкнули телефони, Сергій уже більше не міг стримуватися – і натиснув на газ, верескнувши від захвату. Той чоловік нарешті прибув. Сьогодні увечері. Він уже тут! Наразі Сергієві нічого не треба було робити, бо ситуація могла розв’язатися сама по собі, як сказав Андрій. Але він має зараз подвоїти свою готовність – як ментальну, так і психологічну. Має вправлятися з ножем, добре спати і завжди бути насторожі. На той випадок, коли необхідне стане неминучим.
4
Торд Шульц ледь почув, як угорі прогуркотів літак. Важко дихаючи, сів на софу. Його оголений торс укривав тонкий шар поту, а об голі стіни кімнати й досі билася луна від брязкоту металевих дисків тренажера. Оббита дерматином лавка тренажера теж блищала від його поту. З телеекрана Дональд Дрейпер позирав крізь дим своєї цигарки, сьорбаючи зі склянки віскі. Іще один літак оглушливо прогуркотів над дахами будинків. То був телесеріал «Схиблений» про шістдесяті роки минулого століття у Сполучених Штатах. Жінки в пристойному вбранні. Пристойне спиртне у пристойних келихах. Пристойні цигарки без ментолу та фільтра. То були часи, коли те, що тебе не вбивало, робило тебе дужчим. Торд Шульц навмисне придбав лише серії першого сезону і передивлявся їх знову і знову. Бо не був упевнений, що йому сподобаються наступні серії.
Торд Шульц поглянув на білу лінію на скляному кавовому столику і досуха витер край своєї картки посвідчення особи. Цією карткою він зазвичай ділив дози. Він ділив їх карткою, яку кріпив до кишені своєї командирської уніформи, карткою, яка забезпечувала йому доступ на борт літака, до пілотської кабіни, до неба, до зарплатні. Карткою, яка робила його тим, ким він був. Карткою, яку – разом зі свободою – у нього відберуть, якщо застукають на гарячому. Саме тому Торд Шульц і вважав доречним та правильним використовувати для поділу доз картку посвідчення особи. При всій його нечесності в цьому, принаймні, була хоч якась чесність.
Завтра рано-вранці вони мають вирушати
