доказів, що навіть його власний адвокат сказав, що їх достатньо, аби його вигнали з роботи й запроторили до в’язниці.
Вибору він не мав. Усе, що вона дозволила йому залишити собі, – це борги.
Торд Шульц підвівся, підійшов до вікна і визирнув надвір. Схоже, вони невдовзі приїдуть.
Цього разу схема оборудки була інакшою. Він мав узяти пакунок у міжнародний рейс до Бангкока. Бозна-чому. Все одно, що пхатися до Тули з власним самоваром, як кажуть росіяни. У всякому разі, це була вже шоста подорож, і досі все проходило без жодної зачіпки.
В сусідніх будинках горіло світло, але до них було доволі далеко. «Такі самотні оселі», – подумалося йому. В ті часи, коли «Гардермоен» був військовою базою, в тих будівлях мешкали офіцери. То були одноповерхові, абсолютно однакові коробки з широкими та голими галявинами поміж будинками. Збудовані максимально низькими, щоби об них, бува, не зачепився літак, що заходить на посадку. А велика відстань між будинками пояснювалася необхідністю локалізувати пожежу, яка неминуче виникла б після падіння літака.
Вони мешкали тут під час його обов’язкової військової служби, коли він був пілотом військово-транспортних «Геркулесів». Їхні діти бігали поміж будинками і ходили в гості до сусідських дітей. Літній день, субота. Чоловіки у фартухах та з пляшками аперитиву в руках смажать шашлики. З розчинених вікон чується розмова – то жінки готують салати й попивають лікер «Кампарі». Схоже на сцену з його улюбленого фільму «The Right Stuff», де йшлося про перших астронавтів та пілота-випробувача Чака Їгера. Чорт, а вони такі привабливі, ці дружини пілотів! Незважаючи на те, що їхні чоловіки – всього-на-всього пілоти «Геркулесів». У ті дні вони були щасливі, хіба ж ні? Може, саме через це він сюди й повернувся? Раптово виникле підсвідоме бажання здійснити подорож у минуле? Чи бажання розібратися: в який саме момент усе пішло котові під хвіст? Розібратися, щоби потім змінити хід подій на краще?
Торд Шульц побачив авто, що наближалося, автоматично зиркнув на годинника і в бортовому журналі пам’яті подумки відмітив, що вони спізнилися на вісімнадцять хвилин.
Він підійшов до кавового столика. Двічі вдихнув і видихнув. Потім прилаштував скручену руркою купюру біля нижнього краю кокаїнової смужки, нахилився і вдихнув порошок у ніс. Слизову оболонку боляче обпекло. Він послинив кінчик пальця, провів ним по решті порошку і втер його собі у ясна. Порошок був гіркий на смак. У цю мить задзвонив дверний дзвінок.
То були ті ж самі двійко хлопців-мормонів, що й завжди. Один маленький, другий високий, і обидва – у парадно-вихідному вбранні. Але з-під їхніх рукавів усе одно виднілися татуювання. Виглядали вони майже комічно.
Мормони подали йому пакунок. Півкілограма однією довгастою ковбаскою, яку можна було зручно прилаштувати під металеву пластину довкола висувної ручки його пілотської валізи. Згідно з планом,
