солі.
Вони знов утупилися в нього.
– Незвична річ, – пояснив Бйорн, – черепашки у прісній воді.
– Тобто?
– Я говорив з біологом, котрий досліджує прісноводні водойми. Черепашка належить ютландському синьочерепашковому молюскові, одному з найдрібніших підвидів, який зустрічається в Норвегії лише у двох озерах.
– Яких же?
– Ейєрен та Люсерен.
– Обидва в Естфолді, – сказала Кая. – Поряд. Великі озера.
– У густонаселеному фюльке, – додав Харрі.
– Соррі, – мовив Гольм.
– М-м-м… А мотузка – чи є якісь ознаки, що вказують, де її придбано?
– Немає. В тому-то й річ. Жодних. Вона взагалі не схожа на жодну мотузку з тих, що я будь-коли бачив. Лише натуральні волокна, ані нейлону, ані будь-яких інших неприродних складників.
– Коноплі, – сказав Харрі.
– Що? – спитав Гольм.
– Коноплі. Мотузки та гашиш виготовляють з однієї рослини. Якщо забажаєш покурити, можна просто заскочити в порт і підпалити швартові біля порома у Данію.
– Це не коноплі, – мовив Гольм, – ігноруючі хихикання Каї. – Луб’я в’яза та липи. В’яз переважає.
– Справжня кустарна норвезька мотузка, – зауважила Кая. – Саме такі колись робили на хуторах.
– На хуторах? – здивувався Харрі.
Кая кивнула:
– Колись у кожнім селі була хоч одна людина, яка зналася на тому, як добре сукати мотузки. На місяць опускаєш деревину у воду, щоб розмокла, потім дереш кору та луб’я. А потім сукаєш. Виходить мотузка.
Харрі з Бйорном повернулися у кріслах до Каї.
– Що таке? – спитала вона розгублено.
– Послухай-но, – мовив Харрі. – Гадаєш, таке всі знають?
– А-а-а, от ти до чого… – сказала вона. – Просто мій дідусь сукав мотузки.
– Ага. Тож для мотузок використовують в’яз та липу?
– Загалом, можна використовувати луб’я будь-яких дерев.
– Дотримуючись якоїсь пропорції?
Кая стенула плечима:
– Звісно, я не фахівець, але, як на мене, незвично сукати мотузку з луб’я різних порід дерев. Пригадую, як Евен, мій старший брат, розповідав, що дідусь використовував лише липу, бо вона погано вбирає воду. Тому свої мотузки йому не доводилось смолити.
– А що ти думаєш, Бйорне?
– Якщо такі мотузки нині – рідкість, тоді, певна річ, дізнатися, де їх виготовили, буде легше.
Харрі підвівся й почав снувати кімнатою туди-сюди. З кожним кроком лінолеум під гумовою підошвою жалісно схлипував.
– Отже, можемо припустити, що виробництво було обмеженим, а продаж – локальним. Чи, Кає, для тебе прийнятна така версія?
– Мабуть.
– Поза тим, можемо також припустити, що місцини, де сукали мотузку й де нею користувалися, розташовані неподалік одна від одної. Ці кустарні мотузки навряд чи подорожували далеко від домівки.
– Досі
