нічого не думаю, – одказав Харрі. – Я намагаюся зберегти розум ясним і сприйнятливим.
– Але ж ти маєш якусь власну думку?
– Маю. Гадаю, всі три убивства скоїла одна й та сама людина або люди. Й гадаю, що ми спроможні знайти зв’язок між убивствами, який, у свою чергу, може привести нас до мотиву злочину, котрий – якщо нам неймовірно поталанить – приведе нас до одного чи кількох винних.
– Неймовірно поталанить? Тобто шансів у нас обмаль?
– Та… – Харрі відкинувся у кріслі, заклавши руки за голову. – Літератури про серійних убивць написали кілометри. У кіно поліція зазвичай кличе на допомогу психолога, який, прочитавши кілька рапортів, створює портрет убивці, що неухильно й безпомильно відповідає дійсності. Люди гадають, що фільм «Генрі: портрет убивці-маніяка» – це таке універсальне втілення серійного убивці. Та насправді серійні убивці такі ж різні, як і всі люди взагалі. Вони від решти злочинців різняться єдиним.
– Себто?
– Їх не вдається піймати.
Бйорн Гольм розреготався, але второпав, що недоречно, й знову замовк.
– Але ж це не так? – з надією запитала Кая. – А як же…
– Тобі спали на гадку випадки, коли пощастить визначити почерк, а за цим зрозуміти, хто злочинець. Але згадай усі нерозкриті убивства, які досі вважають поодинокими, бо між ними не спромоглися встановити зв’язку. Таких тисячі.
Кая кинула оком на Бйорна. Той багатозначно кивав.
– Отже, гадаєш, у цьому випадку є зв’язок?
– Атож, – відповів Харрі. – І ми маємо віднайти його, не використовуючи допитів, щоб самим не засвітитися.
– Як же?
– Коли ми працювали у службі безпеки, аналізуючи картинки з погрозами, ми зосереджувались виключно на встановленні ймовірного зв’язку, не допитуючи жодної живої душі. У нас була натовська пошукова система, коли ніхто ще й гадки не мав про Яху чи Гугл. Послуговуючись нею, ми мали змогу прослизати всюди й вивчати все, що хоч якось відбивалося у Мережі. Зараз маємо чинити так само. – Він глянув на годинник. – Саме тому я за півтори години лечу в Берген. За три години матиму розмову з однією безтурботною особою, яка, щиро сподіваюся, стане нам у нагоді. Отже, намащуймо салом п’яти. Ми з Каєю вже висловились. Бйорне, що ти маєш?
Бйорн Гольм стрепенувся у кріслі, наче його розбудили.
– Що? Чи маю що? Небагато, мабуть…
Харрі обережно помацав вилицю.
– Але щось таки маєш.
– Та нічого. Ані ми у криміналістичному відділі, ані слідчий не знайшли майже нічого про Маріт Ульсен і решту жертв.
– За два місяці, – зауважив Харрі. – Ну ж бо, не тягни.
– Повторюсь ще раз, – провадив далі Бйорн. – Протягом двох місяців ми аналізували, просвічували наскрізь, вдивляючись, поки не заболять очі, у все, що маємо, фотографії, зразки крові, волосини, уламки нігтів тощо. Ми обміркували двадцять чотири версії того, як убивця спромігся проколоти по двадцять чотири отвори у горлянці двох попередніх жертв у такий спосіб,
