– струмок, треба тільки примудритися встановити його під водою так, щоб зовні стирчала лише приманка. Щойно лисиця візьметься за курячу голову, капкан замкнеться у неї на шиї – звір загине вмить.
Рука продовжувала мацати.
У магазині «Все для полювання», де вони купляли капкани, їм сказали, що пружина така міцна, що запросто може зламати ногу дорослій людині. Щоправда, її змерзла нога не відчувала ніякого болю. Однак пальці намацали тонкий сталевий дріт, прикріплений до «лебединої шиї». Без інструментів, які лежать у сараї, нічого й думати про те, щоб розкрити капкан. До того ж вони зазвичай примотували його до дерева за допомогою сталевого дроту, щоб напівмертва лисиця, або хто там до нього потрапить, не заволокли капкан, що коштував грошей. Рука ковзнула під водою уздовж дроту, поки не наштовхнулася на металеву табличку з прізвищем власника – їхнім прізвищем. Так установлено правилами.
Сильвія здригнулася. Щось хруснуло вдалині? Серце знову закалатало, наче шалене, а вона все вдивлялася у темряву, що ставала усе густішою.
Задубілі пальці намацували дріт, розриваючи сніг на березі струмка. Дріт був примотаний до стовбура берези. Спробувала себе переконати, що панікувати не варто, що вузол розплутається, як тільки вона потягне за кінець дроту, що перелому в неї нема, а в лісі шумить якийсь звір. Вона спробувала підчепити кінець дроту і навіть не відчула болю, коли ніготь зламався майже посередині. Нічого не виходить. Вона нахилилася, зуби хруснули, коли вона зробила спробу перекусити дріт. Дідько! Тепер вона чітко розчула неквапливі кроки по снігу та затамувала подих. Кроки затихли десь за стовбуром берези. Можливо, це лише уява, але їй здалося, що вона чує його дихання, відчуває запах. Сильвія сиділа не рухаючись. І тоді він рушив далі. Звук став затихати. Він віддалявся. Вона схлипнула. Тепер їй треба вивільнитися. Одежа промокла, отож коли її не знайдуть, за ніч вона точно замерзне зовсім. І тут їй сяйнуло: сокира! Вона зовсім забула про сокиру. Адже дріт тонкий. Покласти на камінь, кілька разів добряче вдарити – і вона вільна. Сокирка напевне десь у струмку. Вона повернулася, опустила руку в чорну воду і стала обмацувати кам’янисте дно.
Нічого.
У відчаї Сильвія стала навколішки, уважно оглядаючи сніг, і нарешті помітила лезо сокирки, що виблискувало у воді за два метри від неї. Відчувши, як натягнувся дріт, вона лягла плазом у струмок, аж тала вода забурлила навколо, і зробила ривок наче загнаний звір. Не виходить! Сокирка надто далеко. Її пальці хапали повітря у п’ятдесяти сантиметрах від неї. Підступили сльози, але вона втримала їх: ще встигне наплакатися.
– Тобі оце потрібно?
Вона й не помітила, як перед нею посеред струмка опинилася істота, що сиділа навпочіпки. Воно. Сильвія відповзла назад, але істота подалася за нею, простягаючи сокиру:
– На, візьми.
Сильвія стала навколішки і взяла сокиру.
– А
