загадка!
– Він убив та відрізав голову у струмку ще до місця вбивства. Вона бігла по воді, щоб не залишати слідів на снігу, але він усе одно її наздогнав.
– Чим же він голову відділив? – запитав Харрі.
– Сокирою або пилою, чим іще.
– А що за опіки на шиї?
Катрина поглянула на Скарре, й обоє знизали плечима.
– О’кей, Гольме, перевір це, – наказав Харрі. – Давайте далі.
– Далі він, можливо, сплавив струмком тіло до дороги, – припустив Скарре. Він спав усього дві години, светр на ньому було одягнуто задом наперед, але ні в кого не вистачало сміливості йому про це сказати. – Думаю, бо ми там ні греця не знайшли. А мали б. Бризки крові на стовбурі дерева, шматок м’яса на гілці або клаптик одежі. Там, де струмок проходить під дорогою, ми знайшли його сліди: поруч з дорогою лежало щось важке, можливо, тіло, але, бозна-чому собаки на це місце не звернули ніякої уваги. Ані разу не задзявкали, трупонюхи бісові! Це просто чиста…
– Загадка! – підхопив Харрі і потер підборіддя. – Однак це страшенно незручно: відрізати голову, стоячи у струмку, га? Русло там доволі вузьке, не розвернешся. Чому він зупинився саме там?
– Ну, це зовсім очевидно, – сказав Скарре. – Вода все змиває.
– Ні, не очевидно, – заперечив Харрі. – Поки примощував її голову, він не дуже переймався, щоб не залишити слідів. Але чому після перенесення тіла не залишилося жодної краплі крові упродовж усього шляху до дороги…
– Бодібег! – втрутилася Катрина. – Я саме зараз сиділа й думала, як йому вдалося відтягнути її на таку велику відстань. В Іраку солдати використовують такі мішки на лямках – бодібеги – для перенесення тіл, їх можна почепити як рюкзаки.
Харрі хмикнув:
– Це пояснює, чому собаки не звернули уваги на дорогу.
– І те, що він спокійно поклав на дорозі тіло, – сказала Катрина.
– Поклав? – запитав Скарре.
– Я маю на увазі вм’ятину в снігу, там, на узбіччі. Він, очевидно, поклав її там, а сам пішов по машину, яку, швидше за все, припаркував десь неподалік хутора Оттерсенів. У нього це мало зайняти півгодини, так?
– Щось таке, – неохоче пробурмотів Скарре.
– Бодібеги чорні, якщо хтось і проїжджав неподалік, запросто міг сприйняти його за звичайний мішок для сміття.
– Мимо ніхто не проїжджав, – кисло сказав Скарре і притлумив позіх. – Ми поговорили з кожним, хто живе у цьому чортовому лісі.
Харрі кивнув:
– А що ми думаємо про Ролфа Оттерсена, який начебто між п’ятою та сьомою вечора працював у крамниці?
– Його алібі ні греця не підтверджується, бо жодного покупця в нього не було, – зауважив Скарре.
– І поки близнюки грали на скрипці, він міг устигнути туди й назад, – погодилася Катрина.
– Не схоже: він не та людина, – зітхнув Скарре, відкинувся на спинку стільця
