й захоплена, пішла, нарешті, з дорогоцінною пляшечкою у сумочці, Нюрка почала приходити до тями.
Що це на неї найшло?
Упевненість сиділа на дивані, дригала ногами, зовсім як панк Чернець, і посміювалася. Упевненість стверджувала, що прийшла надовго.
І справді, тепер Нюрка точно знала відповіді на багато питань. Таїсії Георгіївні просто життєво необхідно подарувати невістці на день нарождення імпортні чоботи Salamander! Дорого? Вибирайте, дорогенька, що вам дорожче: мир і злагода в родині, чи чоботи для Даші! Вінець безшлюбності, кажете? Ну, вінець ми вам, голубонька, знімемо, це дрібниці (тим більше що ніякого вінця голубонько й сліду немає!), але і вам, Оксано, необхідно бути активнішою. Ось, візьміть адресу. Дуже, дуже перспективний клуб, де ви напевно зможете познайомитися… Змилуйтесь, Якове Самуїловичу, хіба це проблеми?! От у Дениса Аркадійовича – проблеми. Як, ви не знаєте Дениса Аркадійовича? Зараз я вам розповім, і ви забудете про ці дурниці!.. Зурочення? Пристріт? Ану припиніть скиглити! Так-так, це я вам кажу! Грубіянка? Зате чесна. Немає на вас ні зурочення, ні пристріту. Ви не довіряєте думці фахівця? Тоді забирайтеся геть! Ах, довіряєте? І ніяких «просто»! Або довіряєте, або ні. Ось і чудово.
А тепер слухайте мене уважно…
Звісно, Нюрка прекрасно знала ціну своїм чудесам. Ціна залишалася колишня: пшик з олією. Але якщо раніше вона діяла за принципом: «гірше не буде, а допоможе – добре», то тепер… О-о, тепер вона була впевнена: допоможе! обов’язково! – і передавала цю впевненість клієнтові.
Немов вірус упевненості кипів у Нюрці Гаврош, заражаючи всіх навколо.
– Бім, поголися, чи що…
Це була їхня давня клоунська гра. Жили-були Бім і Бом, два веселих буфи… За ідеєю, чоловік зараз повинен був, скорчивши смішну гримасу, відповісти дурною репризою: «Як накажете, мем Бом!» чи «Ліньки мені, Бомка!» Ні, не відповів. В’яло махнув рукою, немов розсікаючи духоту, і задрімав у кріслі. Жирна серпнева муха повзла по спинці крісла, поруч із чоловіковою щокою, що поросла неохайною сивою щетиною. Погано, подумала Нюрка. Зовсім погано.
У голову лізла напівзабута пісенька: «Бом вкрав дружину в Біма, ненавидить Бома Бім…»
Лихо з чоловіком сталося водночас з Нюрчиними успіхами. Погодки, можна сказати, друзі дитинства. Вічний лідер у родині, що було непросто, з огляду на характер Ганни Павлівни, чоловік відразу скис і опустився. Бадьорий, підтягнутий, чарівний, хохмач і душа товариства, він раптом з розряду «справжніх чоловіків» перебрався в сумовиту шеренгу стариків. Здавалося, його обтяжує затребуваність дружини. Їздити по селах він перестав, нечасті запрошення на дитячі ранки та шкільні свята відхиляв. Голубовичі запросили тамадою на весілля молодшенької – назвався хворим. Коли до Нюрки приходили клієнти, відсиджувався у спальні, бездумно перегортаючи газети. На фінансовому становищі родини це не позначилося: Нюрка зараз заробляла за двох, і курку можна було легко купити в магазині, а не везти з Вовчих Дундуків, від глухої бабки Зіни, якій «у грудях полегшало».
