околясом[1] знайшли заповідні місця батька, Федора Підлужного, та Устима Дубовика. Швидко розпрягли Буйка і, стриноживши Яремину Зірочку та Грицевого Янгола, почали хутко розвішувати сильця на тетерів, стрепетів, а там – яка птиця попаде, то також піде в торбу. Залишивши Грицька побіля силець, Андрій з Яремою почали пробиратися до заплави, куди вранці полюбляють ходити до водопою кабани. До сходу сонця встигли облаштувати засідки і домовилися, що стрілятимуть лише тоді, як на виду буде гарний виводок.
Ранок приніс пташине різноголосся, яке зі сходом сонця сплелося з різноманітним клекотанням всього живого, що могло озиватися в лісі та на прибережжі Самари. На плесо, обачно облетівши його по колу, граційно сіли білі лебеді та почали якось вміло, лагідно общипувати одне одного, не забуваючи при цьому раз по раз сплітатися довгими шиями. Чорногузки та гуси снували зі своїми виводками, завзято пірнали, добуваючи собі харч. Малеча також увесь час поринала і, кумедно махаючи над водою лапками, щось там виловлювала своїми дзьобиками. Раптом вся живність на плесі сторожко завмерла, всі почали поспішати подалі від тієї ділянки берега, де зробили засідку хлопці. Обидва бувалі вояки зрозуміли, що на берег прийшли якісь великі тварини, добре було б, аби чималий виводок вепрів. І от з’явився із-за оситнягу вожак і, недовірливо втягнувши в себе повітря, зник. Через декілька хвилин до десятка вепрів, наздоганяючи один одного, наблизились до заводі та почали брьохатися побіля берега, каламутячи воду.
Андрій вибрав ближчого до себе підсвинка і, прицілившись, вистрелив. Швидко схопив другого пістоля, встигнувши вибрати ще одну ціль, – і ще раз вистрелив. Тепер тільки лук був йому вірним помічником. Підлужний, прилаштувавши стрілу, запустив у підраненого підсвинка, що намагався сп’ястися на ноги та врятуватися втечею. Андрій чув і постріли Яреми, проте в полі його зору була тільки своя здобич. Друга стріла не знадобилася. Роблячи спроби підняти голову, тварина стрепенулася і затихла. Все живе, що було в цей час поблизу і могло уже літати, – злетіло і неслося подалі від небезпечного місця понад очеретами, розсікаючи крилами вранішнє повітря. Ті птиці, які були з виводками, немов з допомогою якоїсь потужної сили, вмить опинилися в густому очереті. Птаство, що виспівувало у прибережному лісі, замовкло, боячись виявити себе. Решта зі свинячого виводка, ті, котрим поталанило, чимдуж неслися звідси, де пахло смаленим і навкруги лунав останній вереск їхніх родичів.
Андрій підбіг до двох підсвинків. Один з них, косячи ногами, ще видавав схлипи, і тоді мисливець одним помахом ножа довершив свою справу. Неподалік порався Ярема. Привітно махнувши Андрієві рукою, він показав на двох забитих тварин.
– Давай мерщій повитягуємо їх на пагорбок і освіжуємо туші, а вдома вже обробимо як слід! – весело прокричав Андрій і накинув петлю на ногу тварини.
Перетягнувши туші підсвинків, хлопці почали порати їх по-мисливському. У кабанчиків повирізали в першу чергу сечовики,
Околясом – не напрямки.
