rel="nofollow" href="#n_7" type="note">[7] нас не настигла. Ляхи десь поруч! – підганяв своїх Санько.
Проїхали майже дві версти від місця сутички з ляським дозором. Санько, який скакав позаду своєї десятки, почув тупіт коней, ляскіт пострілу. Куля зловісно свиснула поряд, і водночас зойкнув один з бранців, що скакав попереду Санька.
– Четверо зі мною, а решта – скоріше до міста! Ми затримаємо цих! – заволав Санько.
Всі п’ятеро спішились і кинулися до узбіччя, тягнучи за собою коней.
Хлопці вихопили пістолі і за мить пальнули по першому ряду драгунів. Із сідел вивалилося декілька вершників, і їхні коні промчали повз козацьких, що стояли обабіч шляху. Гримнув ще один залп, і хвацький стрій ляських драгунів порідшав, вони зупинилися.
– Скоріше на коней! Тікаймо, хлопці! – крикнув Санько.
І майже миттєво всі вже були верхи на конях, мчали до міста, припадаючи головами до грив вірних скакунів.
Позаду ляскали постріли, але кулі пролітали, не досягаючи козаків. Проте після чергових залпів переслідувачів звалився з коня Юрій Бевз, а за ним закричав від болю Кость Танцюра, одначе на коні втримався.
– До лісу! Звертай до лісу, хлопці! Ляха не кидайте, у разі чого – стріляйте! – волав Голота.
Нарешті всі повернули на якусь лісову стежку.
Зупинившись, Санько побачив, що декілька драгунів от-от їх настигнуть. Прицілившись, пальнув і влучив у переднього, а решті перехотілося переслідувати, і вони відстали. Проскакавши деякий час, козаки зупинилися в гущавині і, спішившись, почали оглядати коней та готувати пістолі. Полонений лях сидів на коні, опустивши голову до гриви, уже відчуваючи свою подальшу долю.
– Що, не вдалося твоїм відвоювати тебе? Тепер учинимо тобі допит, а то заб’ють тебе свої і ми нічого не дізнаємось, – весело мовив Санько і наказав розв’язати бранця.
Часу було обмаль, і, не зволікаючи, Санько почав допитувати ляха. Спершу полонений мовчав, а потім, оглянувши всіх, запитав:
– А коли оповім все, не заб’єте?.. Перехрестіться, пане… – звернувся він до Голоти, і той, зиркнувши на своїх хлопців, наклав на себе перста.
– Тільки без вивертів, а то доведеться гріх на душу взяти… Розповідай про ваше військо. Скільки його побіля Шаргорода вештається? – почав розмову Санько.
Хлопці відійшли у бік шляху. Вони мали попередити Санька в тому разі, коли ляхи вирішать їх переслідувати. Бранець сумлінно розповів, що військо Лянцкоронського вже стоїть табором у тисячу вершників та обозом з пішими до трьох сотень і готується завтра оволодіти Шаргородом. Випитавши все, що його цікавило, Санько гукнув до себе Костя Танцюру. Розповів про наміри ляхів і поспіхом відправив хлопця до міста піхом, щоб попередити Давида Нагорного про завтрашній приступ.
Порадившись, вирішили назирці пробиратися до шляху, а вночі повернутися до міста. У лісі швидко
