польські війська відкинули війська Богдана назад до табору. Наступним кроком було розсилання козаків у міста та села Київського й Брацлавського воєводств для підбурення тамтешнього населення до підтримки планів повстання. Також Хмель звернувся по допомогу до козаків-побратимів з-за Дону і вперше повів розмову з кримським ханом про можливість спільного походу.
Польська влада не стала чекати, доки повстання буде розширюватись. Коронний гетьман Микола Потоцький вирішив придушити його вже на початку. Уже 13 лютого був відданий наказ послати каральну експедицію з реєстровців на Запоріжжя, збиратись кварцяним військам (на утримання яких йшла четверта частина зі скарбниці) та шляхті, що була військовозобов’язаною. Двадцятого лютого Потоцький вже був у Корсуні і закликав повстанців видати їм свого «старшого» та розійтись по домівках. Якщо ослухаються наказу – позбудуться майна, своїх жінок та дітей.
Мабуть, не один козак вагався тоді між тим, чи скласти зброю, чи розвивати вже почате. Проте Хмельницький від самого початку подавав приклад вождя, який спільно з козаками не побоїться, не відступить і доведе справу до завершення. Тим більше що й обставини для козацького табору складалися сприятливо. Реєстровців не вдалося зібрати для каральної місії, а кварцяне військо й шляхта збирались не так швидко, як цього б хотілось Потоцькому. Тимчасом розіслані Богданом по Київщині і Брацлавщині агенти зробили свою справу – селяни і міщани цих регіонів піднімали масові заворушення проти своїх панів. Частина шляхти втекла, а інша не хотіла здаватись і просила Потоцького щось зробити, бо «не залишилось жодного села, жодного міста, де б не лунали заклики до свавілля і де б не замишляли на життя і майно своїх панів й орендарів».
Потоцький вирішив наразі почекати з радикальними діями і пішов з повстанцями на переговори. Звісно, не особисто, а через посланців, бо не личило такому вельможі, як він, особисто вести перемовини з простими козаками. Знаючи особисту кривду Хмельницького, Потоцький через послів запропонував тому віддати Суботів і розглянути інші козацькі скарги та й думав, що цього буде досить. Але Хмель від імені військової ради повстанцям відповів, що хоче набагато більше, ніж повернення хутора. Ні багато ні мало – поновити давні права і вольності, замінити польських полковників на козацьких, дозволити морський похід на Туреччину, вивести польське військо з берегів Дніпра та Правобережжя й взагалі скасувати тут польське управління, бо «козацький це регіон».
Звісно, що Потоцькому не подобались такі вимоги повстанців, оскільки вони підривали основу державного устрою Речі Посполитої на українських землях. У відповідь коронний гетьман дав наказ польським військам зайняти міста, де найбільше скупчувалось козацтво: Черкаси, Корсунь, Канів, Богуслав, заборонив міщанам та селянам збиратись разом і вилучив всю наявну в них зброю.
Відомості про козацьке повстання та вимоги козаків у Варшаві стали відомими орієнтовно через
