воював на території Франції, інші ж таку можливість заперечують.
Конфлікт із Даніелем Чаплинським: коли з іскри спалахує полум’я
Друга половина 1640-х рр. була для Богдана і важкою, і визначальною водночас. Йому доводилось постійно обертатись у системі протистояння між королем та шляхтою, яке щораз більше зачіпало інтереси, добробут, а то й життя самого Хмельницького.
Детальний огляд цих подій варто почати з того, що король Владислав IV з 1644 р. готував плани великого «хрестового походу» проти Османської Порти. Восени 1645 р. до Варшави приїхав венеціанський посол Тьєполо і почав переговори про спільний виступ Венеції, Польщі та інших держав проти турків, утворення коаліції європейських монархів-християн у боротьбі з невірними. У ці плани входило залучення до операції Запорозького Війська, яке мало організувати великий похід на Чорне море. Козаки вже були добре відомі по всій Європі своїми успішними походами проти турків, тож не залучити їх могло бути рівноцінно програшеві.
У цей час Хмельницький жив і господарював у хуторі Суботів, який успадкував від батька Михайла. Завів собі там чотири рибні ставки та млини, лани, сіножаті та інші угіддя. Спокійне життя закінчилось тоді, коли новим корсунським і чигиринським старостою став Олександр Конєцпольський, а підстаростою, своїм заступником, призначив Даніеля Чаплинського. Нові господарі почали прибирати до рук маєтки, які були заможні, але їм не належали. Серед таких був і маєток Хмельницького. Правда, свою землю він тримав тільки так званим спокійним володінням, не маючи на неї офіційних документів – ні акту надання, ні королівського підтвердження. Цим і скористався Чаплинський – випрохав наприкінці 1645 р. або на початку 1646 р. в коронного хорунжого привілей, щоб «осадити слободу» на землях Суботова.
Хмельницький дізнався про це, але Чаплинський, очевидно, одразу не взявся господарювати на привласненій території. Та й Богдана попросили послужити державі, тож часу розбиратись у судах наразі не було. У березні 1646 р. до Варшави було запрошено делегатів Запорозького Війська, щоб обговорити питання участі козаків у поході на турків. Козаки, порадившись, вислали посольство в складі Хмельницького, військових осавулів Івана Барабаша та Ілляша Караїмовича, полкових осавулів Івана Нестеренка, Романа Пешти та Яцька Клиші. Посольство прибуло на початку квітня й одразу приступило до роботи. Переговори велися таємно вночі за участі сімох сенаторів – довірених осіб короля. На нараді було вирішено, що козаки підготують морський похід, а саме збудують 60 морських човнів (на це старшина одержала шість тисяч талярів). Щоб уберегти військо від переслідувань адміністрації, король дав старшині свої листи з особистою печаткою, у яких дозволяв будувати човни, а також обіцяв збільшити реєстрове військо до 12 тисяч осіб. Єдине застереження стосувалося того, що ці листи повинні бути секретними до часу оголошення Річчю Посполитою війни Туреччині.
Повернувшись
