що пані де Реналь насупилась і обличчя її зробилось холодним і погордливим; такі міркування, на її думку, пасували тільки слугам. Змалку вона знала, що дуже багата, і їй здавалося само собою зрозумілим, що і Жульєн багатий. Вона любила його тисячократ дужче, ніж власне життя, і гроші для неї нічого не важили.
Жульєн і не здогадувався про це. Він наче впав із неба, коли побачив насуплені брови. Однак він не розгубився і відразу, на ходу щось вигадавши, пояснив знатній дамі, яка сиділа обіч нього на дерновій лаві, що ці слова – він, мовляв, навмисно їх повторив – він чув іще тоді, як ходив у гори до свого друга, лісоторговця. Це, мовляв, міркування нечестивців.
– Ну, то не водіться з такими людьми, – одказала пані де Реналь, усе ще зберігаючи на обличчі, яке щойно дихало найпалкішою ніжністю, холоднувато-гидливий вираз.
Насуплені брови пані де Реналь або, вірніше, розкаяння у власній необачності, завдали першого удару ілюзіям Жульєна. «Вона добра й мила, – думав він, – і гаряче мене кохає, але вона вихована у ворожому таборі. Вони справді повинні над усе боятися таких сміливців, які, діставши освіту, не в змозі зробити кар'єру, бо не мають грошей. Що сталося б з дворянами, якби ми могли змагатися з ними однаковою зброєю? Припустимо, я – мер Вер'єра, людина добромисна, чесна, адже такий, по суті, є і пан де Реналь. Ну й дав би я духу цьому вікарію і панові Вально за всі їхні шахрайства! Ось коли справедливість запанувала б у Вер'єрі! Вже ж не таланти їхні перешкодили б мені. Вони ж роблять усе наосліп».
У той день Жульєнове щастя могло б стати тривалим. Але нашому героєві забракло сміливості бути відвертим до кінця. Йому треба було набратись мужності і дати бій, але – негайно; пані де Реналь здивували Жульєнові слова, бо в її оточенні усі повторювали, що треба остерігатися появи нового Робесп'єра саме з середовища отих занадто вчених юнаків із нижчих верств. Пані де Реналь ще довго зберігала холодність і, як здавалося Жульєнові, підкреслено виявляла її. Насправді ж прикре враження від його слів у неї швидко змінилось острахом, чи не сказала вона йому мимоволі чогось неприємного. Це занепокоєння виразно відбилось на її обличчі, яке доти випромінювало таку безмежну чистоту й щирість, особливо коли вона почувала себе щасливою вдалині від усяких надокучливих людей.
Жульєн уже не наважувався щиро висловлювати свої мрії. Перша жагуча пристрасть минула, і він міг спокійно міркувати про все. Йому спало на думку, що небезпечно бувати в кімнаті пані де Реналь. Хай краще вона приходить до нього. Якщо раптом хтось із слуг побачить її в коридорі, то для пояснення завжди знайдеться безліч причин.
Але це мало і свої незручності. Жульєн дістав від Фуке кілька книг, яких він, молодий богослов, не міг би взяти в книгаря. Він наважувався розгортати їх тільки вночі. І часто йому було б приємніше, якби ці нічні відвідини не переривали його занять. А ще ж так недавно, до цієї розмови в саду, він не міг прочитати й рядка, чекаючи побачення.
Завдяки пані де Реналь йому відкрилося тепер багато нового в книжках. Він насмілювався розпитувати її про безліч дрібниць, від незнання яких потрапляє у
