прислів'я: «красна хата не углами, а пирогами».
Я й сам не люблю мінливої маски тих людей і справ, про які можна сказати українською приповідкою: «стукотить, гуркотить, гримотить… А що там? Кобиляча мертва голова біжить». Кажуть і росіяни: «Літала високо, а сіла недалеко». Це про тих, хто багато й красно говорить, а слухати нічого. Не любі мені ці порожні гордощі й пишна порожнеча; я люблю те, що зверху ніщо, а всередині щось, зовні неправда, а всередині правда. Такі слова й таку людину греки називали силеном.[3] Це картинка, зверху смішна, а всередині прекрасна. Друже мій! Не зневажай байок. Байка й притча – одне й те саме. Не за гаманцем суди скарб, праведним судом суди. Байка тоді буває нікчемна й бабська, коли в низькій і смішній своїй шкаралупі не має зерна істини, тобто схожа на горіх свищ […] Іноді в лахмітті криється коштовний камінь […] Як обряд без Божої сили є пустка, так і байка без істини. А якщо з істиною, тоді хто посміє назвати її брехнею? […]
Цей утішний і фігурний різновид творів був звичний для найкращих стародавніх філософів. Лавр і взимку зелений. Так мудрі люди й у розвагах розумні, й у неправді правдиві. Правда не здаля бовваніла їхньому пильному погляду, так, як ницим умам, але виднілась ясно, немов у дзеркалі, і вони, побачивши живо живий її образ, уподібнили її до різних тлінних фігур.
Жодні фарби не красять троянду, лілею чи нарциса так живо, як чудово утворює в них невидиму Божу істину тінь небесних і земних образів. Звідси походять ієрогліфи, емблеми, символи, таїнства, притчі, байки, порівняння, прислів'я… І не дивно, що Сократ,[4] коли йому внутрішній ангел,[5] керманич у всіх його справах, звелів писати вірші, обрав тоді Езопові байки.[6] Як найхитріша картина видається невченим очам неправдою, так і тут робиться.
Сама Біблія – сонце всіх планет і цариця – створена Богом із таємничих фігур, притч і порівнянь. Уся вона виліплена з глинки й названа в Павла «буйством».[7] Але ця глинка натхнена духом життя, а це буйство криє в собі щось мудріше за все смертне. Зобразити, приточити, уподібнити – означає те саме.
Прийми ж, ласкавий приятелю, дружнім серцем від свого друга цю не таку вже й несмачну воду його думок. Це не мої думки, і не я їх вигадав, бо істина не має початку. Але я люблю їх – значить, мої; полюбиш ти – і будуть твої. Я знаю, що твоя тілесна подоба дуже несхожа на моє опудало, та нехай дві різні посудини наповняться одним лікером; нехай буде одна-єдина душа й одне-єдине серце! Єдність думок – ось що таке справжня дружба. Усе не наше, усе загине, і самі тіла наші. Одні лиш думки наші завжди з нами, одна лиш істина вічна, а ми в ній сховаємось, неначе яблуня у своєму зерняті.
Плекаймо ж дружбу! Прийми і споживай з Петром чотириногих, звірів, гадів і птахів […] Вони є не чим іншим, як образами, що прикривають, мов полотно, істину. Споживай їх, доки не споживеш із Богом чогось кращого.
Ласкавий приятелю!
Твій вірний слуга,
любитель священної Біблії
Григорій Сковорода.
Алківіад порівняв Сократа із силенами – потворними різьбярськими фігурками, всередині яких були статуетки богів.
Сократ (бл. 470–399 pp. до н. є.) – великий давньогрецький філософ.
Ідеться про Сократового «даймона».
Езоп (VII–VI ст. до н. є.) – славетний давньогрецький байкар. Про цю історію йдеться в Платановому діалозі «Федон» (60с – 61b).
