Лео побачить тебе, нашій справі кінець! – Хапнувши повітря, росіянин додав: – І не випускай звідти Сатомі! Він не повинен її бачити!
Ян Фідлер, крекчучи й подумки поливаючи росіянина добірною чеською лайкою, став на ноги. Підняв велосипед і пошкутильгав до входу в дев’ятиповерховий будинок, у якому Ґрем знімав квартиру.
Обліплений листям чорний «Porsche Cayman» глипав на нього округлими фарами.
Залишивши велосипед біля під’їзду, чех підійшов до ліфта. На цифровому індикаторі праворуч від кнопки світилася цифра 9 – ліфт стояв на найвищому поверсі. Чекати, поки він спуститься вниз, було ризиковано, Лео міг нагрянути кожної секунди, тому Ян, зціпивши зуби, гайнув на восьмий поверх сходами.
Коли чех зупинився перед квартирою № 31, піт юшив з нього струмками, а подряпане лице пашіло жаром.
XXII
…Поки ліфт спускався з дев’ятого поверху, Левко прокручував у голові варіанти того, що говоритиме Ґрему.
«Янкі, коротше, нам треба поговорити… Ні не так… – Від напруження Левко зіпрів, а вилиці набухли. – Краще отак: слухай, бадді, останнім часом ти підозріло близько трешся біля моєї дівчини… але вона мені не дівчина, і «бадді» казати не треба, а то він подумає, що я його копіюю… Треба простіше, типу… Чувак, оскільки ми взяли тебе в свою компанію і вирушаємо разом у нелегку подорож… Чорт! Знову не те…»
Ліфт опустився, стулки роз’їхалися. Хлопець заскочив до кабіни.
«Біс із ним! На ходу щось вигадаю».
Перед дверима № 31 Левко затримався, збираючись із думками, а тоді, двічі легенько постукавши, зайшов досередини. Ґрем, як і більшість його сусідів, дверей не зачиняв.
– Ґреме, це я, Лео!
Тиша.
– Як ти, янкі?
Американець знімав двокімнатну квартиру, що складалася з невеликого передпокою, що плавно переходив у кухню, і однієї великої кімнати, котра слугувала одночасно спальнею й залою.
Зі спальні долинули підозрілі шерехи і поспішливий шепіт.
– Ґреме? – Серце у Левка підскочило. Ось чому Семен не пускав його! Ґрем зараз із Сатомі, вони просто в цей момент кохаються в ліжку, забувши зачинити двері, а він… Ноги самі несли хлопця до проходу в спальню.
Діставшись хідника, Левко по-папужому верескнув і відсахнувся.
– Розтуди мою маму, – прошепотів він, відчуваючи, як до горла підкочує нудота.
На ліжку, просто супроти українця, прикриваючи наготу однією ковдрою, пліч-о-пліч сиділи Ян і Ґрем. Ґрем був лихий, аж страшно дивитися – з очей хіба що іскри не сипалися. Він виглядав так, наче щойно дізнався, що хтось проколов усі чотири шини в його «Porsche». Ян був спітнілий, наче щойно зліз із велосипедного тренажера, а на щоці виднілися чотири паралельні червоні подряпини.
Перед ліжком валявся одяг. Яна і Ґрема.
– Ви… – витиснув Левко. – Як це? – І все. Відібрало мову.
Ґрем ковтнув слину, облизав губи і забубонів:
– Лео… Лео… чувак… ти не… це не…
