ситуаціях:
– Скажіть, а де я вас…
І вже бачив, що даремно, даремно видав те, що лежало на його душі. Але ж вона ще недавно його спокушувала, він це помітив і зовсім не мав бажання боронитися.
Вона приходила на його концерти, сідала в порожньому ряду й пильно вдивлялася в нього. Диригуючи оркестром, відчував спиною її електричний погляд і ледве стримував себе, щоб не озирнутися. А коли концерт закінчувався, і він розкланювався, то бачив, що вона під час оплесків виходить і зникає. Хіба це не схоже на спокусу? Мабуть, робила це просто так, знічев’я, як то часто роблять жінки лише для того, щоб переконатися в своїх можливостях, роблять це так само мимоволі, як у дзеркало зазирають, перевіряючи, чи не збилося десь неслухняне пасмо волосся.
– Ніде. Сьогодні я виїжджаю зі Львова… Ах, я ніколи не забуду ваших концертів… Ваша музика – це… це… Словом, чудово!
Помахала рукою і зникла. Розчинилася в тумані, мов цукор. Вздовж нього тихо і непомітно падало листя, і він уявив себе деревом, що осипається. Десь унизу в підніжжі шурхочуть мітлами двірники. Запах спаленого листя і мряка спинаються по стовбуру вгору.
Господиня була такою собі огрядною панійкою і, як великий відсоток усіх огрядних, ще й незлостивою. Отже, не заперечувала, щоби її квартирант (дуже розумний чоловік, якби ви знали, скільки він книг перечитав – йой!) тримав у себе кота. Лише котячого імені не могла запам’ятати і кликала Мацьком.
Кіт цілими днями вилежувався у хаті, на вулицю вперто не з’являвся і, хоча частенько всідався на вікні, знайомства з іншими котами не заводив. Це страшенно дратувало й інтригувало усіх кішок, які в інтересі піклування про породистість майбутніх поколінь навперебій намагалися привабити Абеля, пояснюючи, що тут жодної розпусти нема, а тільки високі ідеали і, якщо він патріот, до того ж перської породи… Та, переконавшись у марності цих зальотів, відходили з незадоволеними мінами.
Пан Луцик ніколи не кохався в котах, йому й на гадку ніколи не спадало заводити в хаті це сотворіння, та коли Абель з’явився у його покої, то здалося, що без нього й обійтися не може. Раніше, скажімо, ніколи не відчував такої потреби обмислювати щось уголос, а зараз робив це постійно, причому навіть у такій формі:
– Ну, що, котику, займемось новою симфонією? Зараз подивимось, якого шедевра мені підсунули… Хоча які у наш час можуть бути шедеври?
Фактично виходило, ніби радиться із котом. Згодом помітив, що Абель ніколи не зводить з нього очей, постійно за ним стежить. Це зворушувало – така відданість! Відповідаючи взаємністю, пан Луцик звіряв за котом кожен свій крок. Небавом усі його вчинки стали наче наслідком Абелевих рішень. Коли часом вагався, як розв’язати ту чи іншу справу, невідома сила повертала його очі до кота і змушувала шукати там відповіді. Й коли кіт ледь-ледь кивав головою, пан Луцик заспокоювався, впевнившись у правильності своїх намірів.
А то було піймав себе на тому, що мугикає якусь чудернацьку пісеньку, яка складалася лише з одного слова «Абель». Все це було чимось незбагненним, він цьому не вірив, кілька разів постановляв собі збунтуватися,
