добрий тато! Бачиш, приніс тобі зайчика.
Я й не помітив, що знову підвищив голос, і личко малого скривилось, а губи засіпалися – ось-ось заплаче.
– Андрійку, тато ж добрий, правда? Не сердься на тата. Ми з мамою трошки посварилися, та зараз помиримось. А потім татко спече зайчи… зайця, і ми з тобою його згамцяєм.
– А чо мама сказала, що не буде гамцяти її?
– Її? Кого її?
– А зайчиху.
Господи…
– Мама пожартувала. Зараз тато піде маму перепросить.
Христя сиділа на канапі, підперши руками підборіддя.
– Христю… ну, Христю… ну що ти, їй-богу… Хочеш, я її викину? Хочеш? Я закопаю її на городі. Можу й хрест витесати, й труну.
– Не блазнюй.
– Ну, ти взагалі… Звідки я міг знати – зайчиха це чи заєць?… І, як на те пішло, я не можу зрозуміти, чого ти аж так розпачаєш?
– Бо це добром не закінчиться.
– Що саме?
– Вони помстяться.
– Хто?! Що з тобою?
– Невже під час полювання нічого дивного з тобою не було?
– Дещо було… Наприклад, багато крові з цієї зайчихи виюшило. Потім… вона важить удвічі більше, ніж заєць тих же розмірів, хоч і не вагітна.
– А ще?
– Більше нічого.
– Неправда.
Жіноча інтуїція – двадцять восьме чудо світу, а тому я змушений був розповісти все по порядку.
Зайчиху я запхав у заморозник, а вранці, перед тим, як іти на роботу, закопав на городі. Я б все одно її не їв. У пам’яті ще залишався той дикий погляд.
Увечері, повертаючись із роботи, ще з машини помітив незнайомця, який зазирав у вікно. Пологий схил дозволив мені з вимкненим двигуном безгучно підкотити до самих воріт. Намагався його не сполохати, але клята хвіртка таки зойкнула, і незнайомець кинувся за ріг. Я помчав навздогін, але той щез безслідно.
– Винеси сміття, – сказала Христя по вечері.
Ми зсипали сміття за кущами аґресту, якраз там, де я закопав зайчиху. Коли наблизився, то отерп – на тому місці зяяла яма. Хтось викопав зайчиху. Навіщо? Спересердя я висипав сміття в яму і, повернувшись до хати, вигукнув:
– Все ясно!
– Що тобі ясно? – спокійно перепитала Христя.
– Ви всі змовилися! Ну признайся! Хочете мене розіграти?
– Я тебе не розумію.
– Що тут не розуміти? Це стосується зайців. Я не знаю, якої мети ви домагаєтеся, але жарт затягнувся.
– Поясни щось… нічого не можу второпати.
– Якби ти не була моєю жінкою, я б тебе відправив до театру. Ти чудова артистка. Але не на того напали! З ямою ви переборщили.
– З якою ямою?
– З могилою преподобної зайчихи! Там зараз яма! А зайчиха щезла. Що, совість замучила, що добро пропадає?
– Там – яма?
– Яма, яма! Але я вас розкрив! Це ти сама любенько
