Це ж лезо славетного зброяра Томаса д’Альяла. Я упізнав його тавро. Чудова річ.
– При нагоді хотів би запитати, чи не порадите мені якогось учителя фехтування? Є тут такі у Львові?
– Є-є. І не один. Тільки це у нас називається не фехтуванням, а шермеркою. Але ж ви вже маєте практику?
– Так, звичайно. Довелося трішки повоювати, але відколи в мене пошкоджена нога, я обмежений у маневрі. Тому хотілося б удосконалити шермерку – я правильно висловлююсь? – не надто стрибаючи.
– Прекрасно. Я зазнайомлю вас із майстром Аланом Рамзеєм. Він зі Шкоції. Тут у нас є ціла вулиця шкоцька, де живуть їхні купці. А Рамзей має свою школу шермерки. До нього приїжджають і з інших міст, або й він часом виїжджає, коли його науки потребує дуже груба риба. А знаєте, – доктор підвівся, збираючись іти, – я вас запрошу на наші посиденьки. Ми збираємося час від часу у шинку «Під Трьома Гаками». Така, знаєте, своя компанія. Бо з часом друзів треба вибирати, як зброю. Там буде також і Рамзей. А ще особа, яку ви знаєте, доктор Калькбреннер. Він дещо демонізований, але загалом цікава персона.
– Однак він не був серед тих, хто приймає іспити.
– Ні-ні, він надто незалежний. Тому в магістраті його не люблять. Зате він робить те, чого інші не роблять. А саме – трепанацію черепа. Про інші його революційні кроки в хірургії поширюватися не буду, бо все це нелегально і таємно.
– Про нього розповідають, що він знається з дияволом. Що дало підстави для таких чуток?
– Народ у нас забобонний, як, зрештою, і багато де. Десь у Андалузії Калькбреннера уже б спалили. Він прибув до Львова разом із вами, але встиг запанувати в уяві тутешніх марновірів. Про вас принаймні він відгукувався дуже позитивно.
– Дивно. Ми майже не знайомі.
Доктор Геліас поглянув на мене і сказав:
– Завдяки вам він урятував своє життя. Шкода, що ціною вашого ж товариша. У нього є своя широка клієнтура. У нас, знаєте, полюбляють більше іноземців. Мабуть, скоро ви й самі це на собі відчуєте.
Він говорив це, не спускаючи з мене очей, мовби даючи знати, що йому відомо щось більше, аніж проговорено вголос. Ми попрощалися, домовившись зустрітися у шинку».
Розділ 7. Наука меча
Кат міста Львова Каспер Яніш перебрав свій вельми поважний фах від батька, ката міста Сянока, у якого був за підмайстра, і виконував свою роботу з запопадливістю й пильністю. Місто було задоволене його відповідальною працею і справно платило йому як за тортури й екзекуції, так і за інші, не менш поважні обов’язки, довіривши катові ще й місцевий будинок розпусти, який містився на маленькій вуличці під Високим Замком, простісінько над шинком Герцля Ґнауфа «Під Жовтим Простирадлом».
Також кат мав за обов’язок виловлювати бездомних псів і котів, виганяти свиней з міста, за кожну таку свиню отримуючи винагороду, повинен був наглядати за в’язницею, порядкувати в ній, постачати в’язням свічки і сіно за кошт міста. Звісно ж, з усім тим він сам
