Його концерти перевершили усі сподівання. Слухачі захоплено вітали імпровізації Лисенка та його власні аранжування народних пісень, серед яких були героїчні, ліричні, жартівливі твори.
Гостя з України запросили до «Умелецької бесіди» – Празького Художнього клубу. Про організацію концерту подбав сам Бедржіх Сметана.
…Коли піднялася завіса, в залі панувала тиша. Лисенко вклонився і сів до рояля. Хвилина мовчання. Тривожний холодок за спиною. Рука трохи скуто видовбує глухі басові звуки. Він чує, як стукає його серце. Тривожний холодок за спиною починає танути. Пальці впевненіше дістають потрібні звуки. Мелодія наростає, шириться, звучить велично і переможно…
Чеська преса першою в Західній Європі заговорила про Лисенка – піаніста і композитора: «Особливо ж сподобались українські пісні, дотепно аранжовані (Лисенком) для фортепіано… Пан Лисенко готує до друку цілу збірку українських пісень, бажаємо йому швидко знайти видавця, бо ці пісні справді збагатять слов’янську літературу».
Слава М. Лисенка швидко дісталась Львова. На прохання львів’ян він написав музику до «Заповіту» Т. Шевченка. З цього приводу теплого листа надіслав Лисенкові Олександр Барвінський. Лисенків твір (закінчений у середині лютого 1868 року) для хору і баритона у супроводі фортепіано прозвучав на вечорі, присвяченому Великому Кобзареві, разом із «Заповітом» галицького композитора Михайла Вербицького.
17 квітня 1868 року – знаменний день не лише в житті Лисенка. Саме тоді на нотний стан лягли мелодії перших романсів «Туман, туман долиною», «Ой одна я, одна», що започаткували семисерійний цикл композитора «Музика до «Кобзаря» Т. Шевченка», над яким Лисенко працюватиме до останніх місяців життя.
Після успішно складених іспитів за перший рік навчання, сповнений мистецьких вражень, композитор приїхав на вакації додому. Зустрівся з київськими друзями.
«Перебувши перший академічний рік своєї науки в Лейпцигу, – згадувала пізніше Олена Пчілка, – М. Лисенко вертався літом 1868 р. в Україну, власне, на Полтавщину… Спинившись у Києві, Микола Віталійович довідався, що власне того дня має бути в його друзів урочистість: одруження Петра Косача з сестрою М. Драгоманова, себто зо мною. Велика, невимовна була наша радість, коли ми впізнали у молодому, галантному гостеві з темною борідкою, що спинився перед нашою оселею, Миколу Лисенка! Другого дня він поїхав до своєї нареченої, а через якийсь тиждень, того ж липня 1868 року, й сам повінчався з своєю нареченою Ольгою Олександрівною Деконор».
На другий курс юнак повернувся з молодою дружиною. В Лейпцигу чекав на М. Лисенка приємний сюрприз – за літо був надрукований його «Збірник українських пісень» для голосу в супроводі фортепіано.
Останній рік у консерваторії був особливо напруженим, адже М. Лисенко закінчував повний чотирирічний курс навчання за два роки!
Розділ шостий
Київ – Галичина – Сербія – Київ (1869–1874)
Після
