у 1864 р. музичний супровід до водевілю В. Гоголя (батька письменника) «Простак»; робить у 1863 р. разом зі М. Старицьким першу спробу написати оперу – народну музичну драму «Гаркуша» за повістю Олекси Стороженка; бере участь в акції з вшанування пам’яті Т. Шевченка (відзначаючи шевченківську дату концертом, новим твором).
Пізньої осені 1860 р. М. Лисенко вирушив збирати фольклор в рідне для нього село Жовнини. Про першу етнографічну мандрівку М. Старицький пише: «…Різдвяні свята Лисенко провів у нас… канікули ми почали тим, що безпосередньо самі відправилися на «вулицю» і намагалися перезнайомитися з усім селом, маючи метою і пропаганду своїх ідей, і зближення, злиття з народом, і збір етнографічного матеріалу. Лисенко… проникав і на «досвідки», і на «вечорниці»… виуджуючи усюди народні мелодії, котрі заносив у свій музичний портфель… ми з ним затіяли одразу немалу справу – написати українську оперу. Зараз же від слова до діла… взявся написати лібрето на основі Стороженкової комедії «Гаркуша», а Микола взявся написати музику. Шпаргал помічений: «Лебехівка, 1864 року»…».
Зимові канікули 1861 р. М. Лисенко провів у П. Чубинського. Олена Пчілка у своїх спогадах писала: «Під час перших же зимових свят на Різдво 1860 року і новорічні свята 1861 року він приїхав до… Павла Чубинського записувати народні українські пісні – і повернувся до Києва з великою збіркою їх». Так, зі студентських років М. В. Лисенко стає музичним етнографом.
У Києві Микола продовжує інтенсивно займатись музикою. Він захоплено вивчав опери Глінки, Даргомижського, Сєрова, знайомився з музикою Шумана і Вагнера. До 1860-х років належать спроби написання музики до мелодрами М. Старицького «Панське болото» (нотний матеріал не зберігся). Виступає як піаніст у концертах на користь створеного в той час Київського відділення Російського музичного товариства.
Після скасування кріпацтва, в умовах польського національно-визвольного повстання 1863 р., що поширилось і на Правобережну Україну, російська влада видає горезвісно відомий «Валуївський циркуляр» про заборону української мови. Доходило до курйозів. В. Антонович із цього приводу писав: «Загальновідомо, що М. Лисенко, якому заборонили співати українські пісні в оригіналі, переклав їх для свого хору французькою мовою і так виконував для київської публіки, щоб не співати російською».
1864 р. Лисенко закінчує університет «по разряду естественных наук», а у 1865 р. захищає кандидатську дисертацію «Про розмноження стрічкових водоростей» і одержує ступінь кандидата природничих наук. Але найбільш вабила молодого науковця музика і він вирішує здобувати вищу музичну освіту за кордоном. Але для цього потрібні були кошти, які родина на той час не мала.
Розділ четвертий
Заробітчанство. Микола Лисенко на Таращанщині (1865–1867)
У 1865 р. Микола Лисенко вступив на посаду помічника мирового посередника в Таращанському повіті. Вибір місця чиновницької
