кутку могли працювати одночасно не більше двох чоловік. Гребер почув голос Штайнбреннера.
– Витягайте його сюди! Глядіть, щоб не присипало голову! Ми спробуємо з цього боку!
Гребер відсунувся вбік. Інші поквапливо працювали в темряві.
– Хто це? – спитав Зауер.
– Не знаю. – Гребер звернувся до потерпілого: – Ти хто?
Той щось відповів. Гребер нічого не розібрав. Поруч працювали товариші. Вони розгрібали й відтягували уламки.
– Він іще живий? – запитав Штайнбреннер.
Гребер обмацав обличчя. Воно було нерухоме.
– Не знаю, – відповів він. – Кілька хвилин тому був ще живий.
Гуркіт знову посилився. Гребер нахилився до самого обличчя засипаного.
– Ми тебе зараз витягнемо! – гукнув він. – Ти мене зрозумів?
Йому здалося, ніби він відчув у себе на щоках слабке дихання, але впевнений не був. Поруч сопіли Штайнбреннер, Зауер і Шнайдер.
– Він більше не відповідає.
– Ми далі не можемо. – Зауер увігнав лопату в землю з такою люттю, що вона задзвеніла. – Тут металева арматура і величезне каміння. Потрібне світло й інструменти.
– Ніякого світла! – закричав Мюкке. – Хто спробує засвітити, буде розстріляний!
Усі самі добре знали, що світити під час повітряного нальоту означало б самогубство.
– От йолоп! – вилаявся Шнайдер. – Кому це не відомо!
– Далі ми не просунемось. Доведеться зачекати, поки розвидниться.
– Авжеж.
Гребер присів навпочіпки під стіною і задивився в небо, звідки на погріб падали важкі громи. Він не міг там нічого розібрати. Він лише чув, як десь гуркоче невидима смерть. У цьому не було нічого незвичайного. Він уже не раз переживав і таке, і ще страшніше.
Він обережно торкнувся рукою чужого обличчя. Сміття й куряви на ньому вже не було. Намацав губи. Потім зуби. Відчув, як вони легенько вкусили його за палець. Тоді вкусили дужче й відпустили.
– Він ще живий, – повідомив товаришів.
– Скажи йому, що двоє побігли по інструменти.
Гребер знову доторкнувся до губів. Вони вже не ворушилися. Знайшов серед сміття руку і стиснув її. Але й рука більше не відповідала. Гребер її стискав і стискав – це було все, що він міг зробити. Отак він і сидів, чекаючи, доки закінчиться наліт.
Принесли інструменти й відкопали засипаного. Це був Ламмерс. Худорлявий чоловік в окулярах. Знайшлися й окуляри. Вони лежали за якийсь метр на підлозі й були цілі. А Ламмерс був мертвий.
Гребер із Шнайдером заступили в караул. Повітря було імлисте й пахло, як пахне завжди після бомбардування. Один бік церкви розбило. Хату командира роти також. Гребер запитав сам себе, чи не вбито Рае. Потім побачив його в напівтемряві, тонкого й довготелесого, за хатою; він спостерігав, як розбирають
