так добре знаєте, у чому я впевнений, а у чому не впевнений?
– Здогадуюсь.
– Ну звісно, здогадуєтесь…
– А щодо другого удару – майже впевнений.
– Минуло чотирнадцять місяців. Якби хтось хотів…
– Вбивця чекав «часу Х» багато років, – перебив господаря гість. – Він вміє чекати. Що для нього якісь там чотирнадцять місяців.
– Намагаєтесь справити враження, Ярковський? – Жирним підборіддям Осинського наче хвиля прокотилась. – Граєтесь в місцевого Нострадамуса? Звідки у вас інформація про «багато років»?
– Мій метод розслідування дає змогу визначити приблизний час так би мовити «стартової події», що породила злочинний намір, або ж низки таких подій. Так от, Роза Казимирівна повісилась двадцять сім років тому.
– Яка ще Роза Казимирівна?
– Бабка Ілони Полоскай по лінії батька. Вона ж донька жінки на псевдо Кришталева Куля. До речі, в матеріалах слідства не згадується, що на місці злочину натрапили на зроблену з кришталю сферу. А ви її раптом не знаходили?
– Оці ваші загадкові заяви та імена мають мене вразити?
– Ви ж не дасте гроші тому, хто вас не вразив.
– Ну звісно, гроші, – кивнув Осинський. – Все як завжди впирається в гроші.
– Якби ж то.
– …?
– Не все і не завжди. Принаймні, не в цьому випадку.
– Так вам від мене ще чогось треба? – Власник «Адміралу» кинув погляд на монітор. Там відбувався рух. У приймальній, судячи з переміщення на екрані чоловічих і жіночих постатей, з’явились нові відвідувачі.
– Мені потрібна кришталева куля.
– Більше нічого?
– Куля мені потрібна для розслідування. Направду, Микола Григорович, дуже потрібна.
– Більше за гроші?
– Загалаєву ви збирались заплатити вдвічі більше від того, чого прошу я, – нагадав він й миттєво сам собі спротивився.
– Гроші і куля – це все? – Осинський знову дивився на монітор, всім своїм виглядом демонструючи позиційну перевагу.
«Не тепер, не за цих обставин», – вирішив Ярковський.
– А та ваша дівка вам також не потрібна? – Господар кабінету тепер дивився просто в очі есперові.
– Яка дівка? – питання було зайвим. Він вже програв. І вже відвів погляд.
– Та неформалка, яка намагалась під гіпнозом допитати мою людину.
– Це я її послав.
– Хто б сумнівався.
– Це частина розслідування.
– Дєцкій сад.
– В кожного свої методи.
– Смішні методи.
– Ми не бажали шкоди Гурґену Давидовичу.
– Давидичу хрєн нашкодиш, – реготнув Осинський. – Він сам кому хочеш нашкодить.
– Якщо вона у вас, то я прошу її відпустити.
– Облажалась ваша шпигунка, Ярковський, облажалась, –
