здивувався, не оцінивши іронії, шурин. – Що ж тоді в Києві коїться?! – Марина з ним посварилася на політичні теми одразу ж, не відходячи від телефону.
А через кілька днів на вулиці Інститутській у центрі Києва розстріляли майданівців – Небесну сотню, а Янукович утік до Росії. Майдан вистояв – і переміг. Однак радості від перемоги не відчувалося. Пливли на тисячах рук по людському морю на київському Майдані труни з хлопчаками, яких застрелили снайпери, розтікалася по Україні жалібна пісня «Пливе кача». Міста і села багатотисячними похоронами прощалися зі своїми героями. Горе та розпач розлилися по країні.
Коли Росія «віджала» Крим, Грег заметушився по квартирі, не знаходячи собі місця. Маринка намагалася його заспокоїти, відправити з донькою в кіно або на роледром, та він ніяк не заспокоювався: знову дзвонив друзям, про щось шепотівся з ними, нишпорив інтернетом, видивлявся новини по телевізору.
– Ти щось задумав? – стривожено перепитувала дружина. – Зізнавайся!
Грег відмовчувався.
– Батьку, – подзвонив він у неділю ввечері в день кримського референдуму, – тобі не здається, що пора йти Батьківщину захищати? – Грег не запитував дозволу, він шукав поради.
– Ні, – гаряче відповідав батько. – Там усе домовлено! Подивися, за Крим же ніхто не воює! – і помер наступного дня. Але поміж відповіддю синові й смертю старий встиг змінити віру. Він зрікся минулого, розірвав його і викинув на смітник разом із нікому не потрібним, але ретельно захованим у шухляді квитком члена КПРС.
Мамі Грег пообіцяв, що не піде добровольцем у найближчі сорок днів – заради пам’яті про батька. Однак він знайшов, чим себе зайняти: в місті організовувалися патрулі, чоловіки стояли з палками і мисливською зброєю на блокпостах, чергували в штабі добровольчого батальйону «Дніпро-1», що тільки починав формуватися. А в цей час на сході країни вже вирував сепаратизм: у містах і селищах Донецької та Луганської областей над адміністративними будинками чи не кожного дня підіймалися російські триколори та прапори самопроголошених республік «денеер» та «еленер», у Слов’янську вже сидів «нєкій» Ігор Стрєлков і сповіщав про неминучу перемогу «російської весни», лунали заклики до створення «Новоросії». Під шумок там почали грабувати магазини, «віджимати» автомобілі, стали зникати люди, яких потім знаходили мертвими зі слідами катувань. Словом, справи з кожним днем ставали все паскуднішими.
Свою заяву добровольця Грег відніс до військкомату на початку травня, і місяць чекав, коли його викличуть. Періодично він дзвонив туди, однак кожного разу розмова не складалася, у співробітників військкомату завжди знаходилися причини не видавати йому військовий квиток. Свій перший, той самий, що дають у шістнадцять років, Грег давно загубив – всі проблеми з проходженням військової служби тоді вирішилися шляхом стандартного хабара із наступним записом: «До проходження військової служби за станом здоров’я не
