Це війна між його молодістю, його життям – і життям його дітей та онуків, і він, зрештою, став на їхній бік. Батько визнав, що помилявся, але ціна, яку він заплатив, була занадто високою. Грег уявив собі, як би почувався батько, якби той був нині живий, якщо б дізнався про його, Грега, загибель? У Славка Сніжка в Сніжному залишилася дружина і двоє дітей, і Грег подумав, що вони, напевне, дуже нескоро зможуть отримати тіло, якщо взагалі отримають. Що б відчувала його одинадцятирічна донька? Як би жила без нього? Грегові стало страшно. Краще не думати про це. Краще казати собі, що ми воюємо заради того, щоб наші діти не знали війни і жили в мирній країні. Так завжди кажуть по обидва боки фронту. Грег глибоко зітхнув і провалився в темний сон, який інколи безшумно розривали червоні смуги трасерів.
– Ха! Та коли «денеерівці» цілять, я взагалі не боюся! – гучно говорив, навіть не пригинаючись під свистячими над головами мінами, незнайомий боєць. – Однак не влучать! – міни дійсно хаотично падали метрів за двісті-триста від колони.
Ранком батальон підвезли під Іловайськ із боку села Виноградне, через блокпост 40-го тербату «Кривбас», що біля села Зелене, і поставили завдання увійти в місто. Спочатку брали Виноградне: відпрацював танк, потім постріляли з тільки-но виданих агеесів, після чого батальйон без утрат зайшов у село. Швидко зачистили вулиці, в деяких будинках навіть залишились люди.
– Беріть яблучка, пригощайтеся, – говорили селяни і простягали спілі жовті яблука.
– Стара влада повернулася! – відповідали бійці на запитання, хто вони такі.
Під час зачистки в одному з дворів Грег знайшов снаряд від «граду», величеньку таку «градинку», щоправда, без боєголовки. Снаряд сиротливо прикрили ганчіркою і напевне ж, готували здати на металобрухт.
– Що, сюрприз прилетів? – запитав він із усмішкою в господаря обійстя, худого довгого дядька у несвіжій майці-алкоголічці і рваних спортивних штанях. Мужик, гучно дихаючи перегаром і порпаючися руками в кишенях, замукав щось про єдину Україну, «денеер» і Путіна.
У передмісті Іловайська, біля церкви, батальйон знову наскочив на гарно укріплені позиції. За словами місцевих, сепари чекали тут штурму вже кілька тижнів. Десь поруч воювали «Азов» і «Шахтарськ», і, як чув Грег по рації, знову зазнали втрат. Відділення Грега розосередилось, ховаючись від прицільного мінометного вогню, напевне десь поруч працював корегувальник. Нічого не залишалося робити, як викликати вогонь прикриття, після чого Грег раптом побачив, як по іншому боці вулиці стрімголов біжить товстий чоловік у бронежилеті, напевне, той самий «денеерівський» навідник. Від несподіванки Грег із напарником навіть не встигли вистрелити, як між їхніми головами пройшла автоматна черга, і сепаратист зник за бетонним парканом. Вони відпрацювали вслід двома довгими чергами, однак тільки дарма потурбували бетон. «Агов, – подумав Грег, – це ж справжнє Боже провидіння! Пощастило,
