хто такий Кирило?
– Хто? – здивувався майбутній Філарет. Можливо, він хотів узяти собі позивний на честь казкового героя Кожум’яки, але про це історія умовчує.
– Кінь у пальті! Точніше, в рясі!
– Ох, а й не подумав про це, я…
– Значить, будеш Філаретом! – постановив Дід.
Ось так інколи трапляється – навіть із боротьби церков та їх ніх напрямків народжуються позивні. Дід загинув під Карлівкою, прикриваючи відхід загону з оточення. Шева каже, геройський був мужик, шістдесят чотири роки, відстрілювався до останнього патрона, в полон здаватися відмовився. А Філарет став через деякий час заступником комбата. У нашого комбата – найоригінальніший позивний у світі – Семен Семенченко. Не довго думаючи, він узяв собі інше ім’я та прізвище, натягнув на голову балаклаву – і все, шукай, хто це такий і звідки. Ким був Семен до того, чому створив батальйон, ми не знаємо і, чесно кажучи, не хочемо знати. Головне, що батальйон існує, як бойова одиниця, виконує серйозні завдання, тут товариська атмосфера, сюди йдуть служити люди. А все інше, що виходить за межі наших позивних і часу, в яких вони існують, нас не цікавить. Детально про те, як боєць жив, яка у нього родина, скільки дітей залишилося сиротами, ким працював, ми дізнаємося, як правило, тільки на його похоронах. Там, серед родичів і знайомих, ті з нас, кого відправляють на прощання, проводять своєрідний інформаційний обмін: вони розповідають, як служив і як загинув боєць, а їм – яким він був до того, як отримав свій позивний.
Дуже простий позивний у Шеви.
– Шевченко – в Україні найбільш розповсюджене прізвище, так що анонімність мені точно гарантована, – як завжди іронізує мій товариш. Він молодший од мене на сім років, але значно краще пристосований до війни. – Це однаково, що Мюллер у Німеччині або Сміт в Англії.
– Або Рабинович в Ізраїлі! – жартує хтось.
– Не знаю, не бував! – парирує Шева.
– Або Іванов у Росії!
– Я там двох, як мінімум, знаю! – похмуро відповідає Шева, натякаючи на відомі пики з керівництва Російської Федерації.
Шева – не балагур і не душа компанії, він говорить лише тоді, коли у нього запитують щось конкретне. Але його поважають у батальйоні і дослуховуються до думки, хоча Шева – звичайний рядовий боєць. Він середнього зросту, не богатир, але дуже витривалий і сильний. Мені часто хочеться запитати, де він працював, де служив, звідкіля це вміння працювати зі зброєю? Та навіть наші дружні стосунки не дають мені права ставити такі запитання. Захоче людина – розповість сама. Коли Шева хмурить чоло, то стає схожим на свого тезку – поета з відомого портрета, тільки без вусів і шапки, і ти так і чекаєш, коли він скаже: «Встане правда!» І коли Шева це дійсно каже, тобто цитує Тараса Григоровича Шевченка, при тому, що наш Шева – абсолютно російськомовна людина – мені здається, що поруч із нами справді воює реінкарнований Кобзар.
Ранком
