плотських утіх? Може, я один з тих ста сорока чотирьох тисяч праведників, про яких йдеться у «Одкровенні Іоанна Богослова» і про яких пророк Апокаліпсису каже: «Це ті, що не осквернилися жінками, бо вони чисті, це ті, що йдуть за Агнцем, куди б він не пішов. Вони викуплені серед людей, як первістки Бога і Агнця. І у вустах їхніх немає лукавства, бо вони непорочні перед престолом Божим».
І раптом так мені стало спокійно й затишно і легко на душі. Й Іванна, що лежала поруч, вже не викликала у мене думок про мою поразку й чоловіче почуття приниження. Роздивляючись її дівоче, трохи вуглувате плече, я навіть посміхнувся, згадавши всі ті муки, які вона перенесла зі мною годину тому. Подавшись обличчям уперед, я торкнувся її плеча своїми губами і вдихнув теплий аромат її дівочого тіла. Вона пахла морем. Запах її був свіжий і молодий. Світле на кінчиках волосся її, що зберігало на собі сліди жаркого літнього сонця, тендітними пасками розкидалося по подушці. В хиткому світлі ліхтарів, що долинало з вулиці, я бачив мочку її вуха й шматочок шиї. Вивільнивши руку, я ніжно торкнувся її голови, провів по ній рукою. Мені нестерпно хотілося, щоб ця маленька весела дівчинка знайшла своє щастя, і я відчував до неї справжню ніжність і любов, і, можливо, саме тоді я зрозумів, що кохання без любові не буває, що просто фізичне злягання – це щось тваринне й потворне. Можливо, саме тієї ночі я по-справжньому зрозумів, що кохання починається з вдячності й ніжності. А все те, що показують у кіно, пишуть книжки та інструкції, цілковита маячня. Кожен сам має знайти свій рецепт кохання. І я його, здається, знайшов. Притиснувшись до Іванки щільніше, я відчув, як у низу живота наливається тепер уже не хтивістю, а любов’ю квітка мого кохання. І тепер уже не я сам, а сама любов вела мене у чарівний світ першого сексуального досвіду!
Як і чотири роки тому, я знову цілую її у плече і вона прокидається. Тільки на ній нема тепер білої майки, а поруч у дитячій колисці лежить наша півторарічна донечка!
– О, ти вже повернувся? – лагідним шепотом озивається моя дружина.
– Так, я вже десь годину вдома…
– А ми раненько сьогодні лягли. Софійка щось покашлювала, так я її напоїла гарячим молоком з медом і вклала спати, а сама ще годинку почитала та й задрімала собі. Гарно було в Будинку Актора?
– Ще б пак! Я у захваті! Батареї відключили, ти знаєш?
– Ні. Ще дві години тому були теплі!
– А зараз майже холодні. Та не хвилюйся, я Софійку прикрив ковдрою.
– От біда, ну скільки ж можна проводити ці планові ремонти?
– Так що ж ти хочеш? Будинок старий…
– Як там у театрі?
– Нормально (ідіотське слово, терпіти його не можу). Завтра відбудеться читка «Ревізора», сьогодні вивісили розподіл ролей.
– Знову ти отримав якийсь епізод?
– А то як же ж інакше, ти знаєш, як Зарізович мене «любить». Гратиму трактирного слугу.
– Ну, то нічого, треба перетерпіти, може,
