Президентом після майже сотні літ комуністичного свавілля оберуть коміка.[8] Не було на те ради. Навіть я голосував за нього. Другим був великий майстер інтриг, денаціоналізований технократ, але повірив у мене, взяв до своєї команди. Підставив мені своє рамено. Я навіть по-дурному, під настрій, публічно визнав його своїм духовним батьком, хоч насправді і боявся його, і ненавидів. Отож я – перший, якого чесно возніс сам простолюд!
А тепер виявилося, що народ, який визнав мене своїм чоловим, – зіпсований! Недержавний, незрілий. Не доріс… І я цілих п’ять років був Президентом неправильного, покаліченого колоніальним режимом народу. Він не хоче бути самим собою. Голосує за Янку та Алігатора – за випадкових і вискочок! Куди вони поведуть його?
Але ж її цитують всує: «Хочете двомовності? Тоді вивчіть українську!», «Нашу історію доглядають лише мертві, а не живі», «В українську політику приходять із прекрасним майбутнім. Виходять з неї із жахливим минулим», «Не обов’язково всім вибиватися в люди. Комусь же треба залишатися людьми». І, схоже, сама вигадала… Вміє, гадюка. На льоту вміє. У мене так не виходить. Але в мене філософії, патріотизму більше. Людяності… Правда, Оранто?»
І написав великий ваш боголюбець та заочний учень Христа:
«На служіння прийшов, не на панування, а для терпіння і праці, щоб виноградники Господні привести до ладу.
Той, що інакше чинить, чогось іншого шукає і нещиро Богові й душі своїй і людським душам служить, а тільки самолюбству і мамоні світу цього, знайде тут, на землі, лише терзання й гіркоти, а по смерті – муку пекельну.
О, горе тобі, недбальче! Адже тут люди випробувані бувають у вірі своїй, як золото в печі. Тут жоден не може сяяти, якщо від усього серця перед Богом і людьми свою гординю проявить.
Далеко безпечніше стояти в підлеглості, ніж у зверхництві.
Помисли про чини і переміну місць багатьох людей ошукали.
Воістину великим є той, хто в собі малим є і за ніщо вважає всілякі почесті, славу, велич.
Ліпшим є воістину покірний орач… аніж пишний філософ, котрий, самого себе занедбавши, лише споглядає рух неба.
Послано тебе по яблука, а ти листя несеш».
Так сказав, рабе Божий Павле, великий боголюбець. Великий розум твоєї землі. Милістю Божою орхімандрит Святої Великої лаври Печерської. Так він сказав. Тобі, Павле, сказав.
«Антось (той, що був Антоном Броніславовичем) якось по-польському, чи як там, не знаю, але дуже м’яко, непомітно ввійшов у мою душу. Знайшов мені спонсора для обласного конкурсу комсомолок – директора тульчинського базару. Одягнув, як лялечку. Зробив усе, щоб я виграла змагання, хоч одна конкурентка була дуже сильною. Молодша, свіжіша, з веселою, іскристою енергетикою. Інтелектуальну частину конкурсу вона виграла в мене пограйки. Вчилася в Вінницькому педінституті. Але королевою Антон Броніславович зробив мене.
Я отримала сім тисяч карбованців, які поклала на ощадкнижку, і була спокійна за свою Ясочку. Кілька днів обласні газети, телебачення і
Так у політичному середовищі стали називати комуністів після відновлення незалежності України.
