полум’я, тліло на стелі. Воно було в скляних келихах і дивно, ледь чутно дзижчало. Стіни були гладенькі, а підлога зроблена наче з заліза, відшліфованого до блиску чорного дзеркала.
Сандас подивився вгору, над ним була здоровенна діра в кам’яні породі. Видно, пішла тріщина і в неї потрапила волога, це ослабило перекриття. Хлопчик повільно пішов у ліво і прийшов до дверей, зачинених з зовні, тоді він пішов у протилежному напрямку. Кожен крок нагадував ходу по відшліфованому клинку, котрим вислали підлогу могили. Через дві хвилини хлопчина прийшов до кімнати, в якій стояли ящики з вогниками, які мигкотіли привертаючи увагу до себе. Написи над ними були його мовою, але значення слів незрозуміле, якісь дивні скорочення з трьох або чотирьох літер. Ці ящики мали віконечка, в них писалося все саме по собі. І це було найдивніше, бо тут не було не тільки писаря, а й того, хто б це читав.
Чувся механічний гуркіт і не можна було збагнути, що воно все таке. Сандасові ще не випадало чути чи бачити щось подібне, з чим можна було б порівняти. Враження від побаченого – дивне. Інтуїція підказувала просте пояснення: «В цих ящичках певно закутий вогонь, сильне полум’я, воно дозволяє всьому цьому світитися і блимати. А як воно пише? – запитувала підступна цікавість».
Призначення цього всього не зрозуміле, але що все це потрібно тримати в секреті, ясно як Божий день. Він ніде не чув навіть пліток чи вигадок про цю кімнату. Роздивляючись вогники, Сандас схаменувся, тільки коли почув приглушені голоси.
Гладенька стіна позаду ящиків з вогниками розійшлася в боки і голоси стали гучніші. Хлопчик вибіг у коридор і побіг до дірки, в яку упав. ЇЇ все одно знайдуть, та головне щоб не знайшли його самого. Хай краще залишиться невідомим: хто упав і хто дізнався про цей хід і кімнату. Добіг до дірки в стелі, кинув спочатку згаслий смолоскип і заледве стримався щоб не зойкнуть від болю в руці, а тоді стрибнув, зачепився руками. Біль в плечі був тупим та знесилюючим, але малий підтягся і проліз нагору. Коли вже зовсім виліз, голоси стали гучнішими:
– Зробимо це тут. В ущелині біля озера, ось… Кращої нагоди не буде. Я буду напоготові і завершу діло раз і на завжди, а ти загорнеш тіло і повезеш вперед та заховаєш до потрібної миті.
– Так, мій пане.
Земля посипалася з-під рук Сандаса. Співрозмовники побігли на звук і побачили діру в стелі.
– Чорт! Хтось знайшов сховище.
– Дурню, ти не про те думаєш, хтось нас підслухав. Біжи за ним, він ще не встиг далеко втекти, – вояк слухняно вскочив в діру і побіг по сліду.
«Діру треба якомога швидше приховати. – думав Варга з пересердя пнув ногою купу землі долі. – Чорт! Я ж казав їм, як небезпечно все розташовано. Я ж попереджав!».
Приховати діру вдалося легко. Мурування та латання в підземеллі не дивина, весь час доводиться щось ремонтувати, а нагляд за цим місцем був цілковито у руках посвячених, котрих можна було перелічити по пальцям одної руки. І тому сержанту гвардії довелося особисто замастити руки та перекрити
