Йому потрібен тільки він сам.
– А враження таке, ніби він любить тебе.
– Може, трішки. – Оксана посміхнулася. – Ходімо, я покажу тобі, де ти можеш перепочити.
Й вона показала кімнати, що змінювалися за її бажанням. Перетворювалися на затишні оселі, прості та вишукані. Золочені гардини танули, стеля опускалася, світло змінювало напрямок. І за хвилину приміщення, вбране чарами та настроєм дівчини, перетворилося на рідний дім.
– Тут ти будеш ночувати. А вечерятимемо в атріумі.
– А де він?
– А онде, – вона вказала на стіну. Там негайно з’явилися двері, відчинилися й просто від порогу сам по собі будувався кораловий атріум. Крилонард був зачарований, здивований і приголомшений красою та могутністю.
Капітан якраз намагався витягти з будинку робота – прибиральника. Після того, як у порохозбирача врізався спот, він ніби сказився. Клята машинерія деренчала, шипіла, випускала щупи порохотяга й відстрілювалася сміттям, тоненько свистіла і не хотіла слухати наказів. Нарешті Анатолій Робертович витяг прибиральника на ґанок і притис до опори, доки робот ще випльовував хмари пилу, відкрив панель і витяг акумулятор.
– Кляті новинки техніки! – він безсило сів на диванчик і помітив, як у кущі й трохи віддалік від ґанку присіли близнюки. – Хлопці, що ви робите?
– Тихо, ми в засідці на Сандаса, – прошепотів «кущ».
– Так його немає вдома.
– А де він? – устаючи на повен зріст, запитав Данило.
– На навчанні.
– А коли повернеться? – розчаровано запитав Олекса, пролізаючи під перилами на ґанок.
– О шості годині.
– Ого! Зараз тільки перша. Чого він так довго? – Даня був у зелених шортах та футболці з переливами, й від цього був схожий на хруща.
– Додаткові заняття.
– Навіщо вони йому? – Олекса був одягнений у синє з переливами. Одним словом – комахи.
– Він сам захотів, – відказав капітан.
– От дурня! Навіщо таке хотіти?! – вже задумливо запитав Даня, й капітан помітив, що увагу малого привернув зламаний робот.
– Не лайся і не здумай чіпати прибиральника.
– Я й не думав.
– Ага, я бачу. Марш додому!
Хлопці шустьнули, але не без наміру повернутися.
Увечері Анатолій Робертович не міг діждатися, коли вже Сандас повернеться. Його аж розпирало похвалитися своєю вдачею. Полуничний торт – підкорився! Аж ось почувся гуркіт літуна, і кеп вийшов на поріг дому.
– Привіт, – гукнув хлопчина і примітив, що старий задоволено, ніби кіт, що з’їв рибку, постукує себе долонею по животі. – Що у нас нового?
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив
