і «недогматичною» на той час.
Коли Аменхотеп III помер, його вдова взялася за підготовку похорон в старих традиціях, а царська титулатура нового фараона Аменхотепа IV, як ніколи, була втішною для бога Амона. Однак уже перший рік правління Аменхотепа IV позначився якимись неприємними подіями, про які молодий фараон неохоче згадував пізніше, на шостому році свого царювання.
Мабуть, так виглядав Аменхотеп III (скульптура сфінкса на березі Неви)
На початку другого року правління він включає у свою титулатуру слова: «Єдиний для Ра», тобто «той, що має виняткове значення для Сонця», а двір фараона у Фівах дістає незвичну назву – «Замок радості на небокраї». І це дуже дивно. Річ у тім, що в «Замках радості» звичайно святкують «хеб-сед», що, за єгипетською традицією, відзначають в рік тридцятиріччя правління фараона, коли, як вважали, виникає необхідність підтримати фараона фізично. (Згадаймо, що первісні общини вбивали вождя по досягненні ним певного віку. Пізніше, з розвитком цивілізації, замість вождя вбивали раба, а потім цей ритуал став символічним.) Можна припустити, що назва «Замок радості на небокраї» з’явилася внаслідок успішного подолання якихось катаклізмів, що відбувалися на Сонці… Але на четвертому році правління фараону знову довелося «почути щось дуже погане»… І Аменхотеп IV починає ще більше пропагувати культ «сонячного диска» – Атона. Виявляється, що Атон – батько фараона, і його ім’я, разом з іменем фараона, записано в картушах («кільцях»). Перед словом «Атон» ставиться знак життя «анх», що означає «так живе». З’являється й офіційне зображення Атона: коло (диск) зі змією («уреєм») внизу і безліччю променів, що закінчуються кистями рук. Нічого схожого на зображення старих богів! Виникає нове богослужіння: не в храмах, як колись, перед статуями богів, а під відкритим небом, з безпосереднім звертанням до Сонця. А наприкінці п’ятого року правління Аменхотеп IV святкує свій «хеб-сед» задовго до встановленого традицією терміну.
На початку шостого року правління сталося щось значно гірше порівняно з тим, що відбувалося раніше.
У всякому разі, так, знов-таки натяком, повідомляють написи на прикордонних плитах столиці Ахетатона. Відтоді події починають розвиватися надто бурхливо, відбуваються якісь радикальні перетворення.
Навесні того року роблять грандіозні жертвоприношення Сонцю. Фараон прибирає нове ім’я – Ехнатон («Корисний Атону»); засновує нову столицю – Ахетатон («Небокрай Атона»). Стоячи на золотій колісниці перед розпростертими ниць підданими, фараон повідомляє: «Створю я Ахетатон Атону, моєму батьку, (у) цьому місці. Не створю я йому Ахетатон на південь від нього, на північ від нього, на захід від нього, на схід від нього… Не скажу я: «Кину я Ахетатон, піду я, створю я Ахетатон у цьому іншому місці доброму… але (створю я) Ахетатон Атону, що зажадав він для себе сам, яким задовольнився він, на віковічність і вічність».
Нефертіті
Фараон
