на сторінках Царственої книги
Ось перелік безсумнівних ознак, яким володів, судячи з характеру дописувань, їхній автор.
Він мав бути серед живих і перебувати при дворі після 1564 року.
Він був персоною дуже повноважною, і в редагуванні зводу йому належало останнє слово.
Його політичні погляди суть політичні погляди Грозного.
Царю він винятково відданий.
Він – людина з великим політичним кругозором. Він у курсі всіх важливих подій, що відбуваються в Кремлі за участю царя і в найвіддаленіших куточках країни.
Він – спостерігач взяття Казані (про це безперечно свідчать живі подробиці, додані ним до розповіді про облогу й узяття цього міста).
Він докладно знайомий із таємною справою, що зберігалася в царському архіві, про зраду князя Лобанова-Ростовського і з історією боярського заколоту 1553 року, не кажучи вже про низку інших більш дрібних справ.
Усім цим ознакам безумовно відповідала тільки одна постать: сам цар Іван Васильович Грозний.
Чия рука?
Але потрібно було ще з’ясувати: чи дописування й правка були зроблені власноручно Іваном Грозним чи продиктовані ним якомусь переписувачу? Вони могли бути також дописані на основі зауважень царя, зроблених на окремих аркушах.
Обидва ці припущення були відкинуті.
Ретельно вивчивши дописане, вчені дійшли таких висновків.
Поряд з великими доповненнями, зробленими на полях Синодального списку і Царственої книги, в тексті обох літописів траплялися і дрібні виправлення тим самим почерком. Їх було майже стільки, скільки і дописувань, – близько півсотні.
Про них не можна було сказати, що вони продиктовані чи перенесені з іншого рукопису. Вони могли бути Іван Грозний зроблені тільки в процесі читання. Багато слів і цілі фрази були вставлені між рядків редактором, який уважно читав текст і міркував над ним, зауважував навіть незначні описки, допущені переписувачем. Закреслюючи якесь слово, він заміняв його іншим, що більш точно відповідало думці.
Іван Грозний
Печатка Івана Грозного
Щоправда, іноді він і сам помилявся, не дописував слова, пропускав букви, забував поставити твердий чи м’який знак. Але ці пропуски і помилки не могли бути наслідком його неграмотності, їх спричиняла, скоріше, його неуважність, те, що думка іноді вгасала раніше, ніж він встигав її записати на папері. Помилки звичайно не повторювалися. Зауважуючи найменші недогляди переписувача, автор виправлень забував стежити за собою, дозволяв собі писати так, немов над ним не могло вже бути ніякого контролю.
Він писав дуже швидко, не піклуючись про красу почерку. Переписувачі розберуть! Його описки виявилися важливим доказом для джерелознавця. Таку недбалість не міг собі дозволити переписувач, якби він перебілював
