перші дописування, – і порівнюючи його з Никонівським літописом, дослідники дійшли висновку, що цей список особливо ретельно обробляли ще до подання на перегляд доскіпливому редакторові. У багатьох місцях він відрізнявся від інших списків більш точним і чітким викладом подій. Впадало в око, що тільки тут, так само як і в Царственій книзі, яка повторювала цей текст, князя Володимира Старицького, двоюрідного брата Івана Грозного, якого він запідозрив у намірі захопити владу, ніде не називали «государевим братом». Там же, де переписувач за звичкою використовував цей вираз, який часто зустрічався в інших літописах, ці два слова були старанно вимарані. Створювалося враження, що Синодальному списку була призначена якась особлива роль. Закінчувався він описом подій серпня 1567 року.
Водяний знак – будь-яка прозора лінія, фігура, літера, яка утворилася на папері внаслідок дотикання паперової маси до дротиків на дні форми для виготовлення паперу.
На французькому папері XV–XVI століть були водяні знаки у вигляді дельфінів, собак, глечиків, гербів володарів мануфактур.
Отже, міркували звичайно дослідники, редактор мав переглянути список і внести в нього свої виправлення після цієї дати. Такий, на перший погляд, очевидний висновок і зробили всі історики, що вивчали Лицьовий звід. Після того як академік М. П. Лихачов установив, що він створений не в XVII столітті, а в XVI, всі вирішили, що дописування в Синодальному списку і в Царственій книзі були зроблені майже одночасно, наприкінці 60-х – на початку 70-х років XVI століття. Якщо перші й другі дописування робили майже одночасно, то чим пояснити такі несумісні суперечності першого і другого варіантів? І ще одне важливе зауваження: густо виправлений останній том Лицьового зводу був заново переписаний. Одних тільки мініатюр довелося перемалювати понад тисячу. Таку копітку і трудомістку роботу теж не можна було зробити в короткий термін. Між першим і другим редагуванням мав минути якийсь – можливо, досить значний – час.
Продовжуючи вивчати Синодальний список, дослідник помітив, що дописування на його берегах розподілені нерівномірно. Останнє було зроблено в тому місці, де йшлося про події 1557 року. У викладі історії подальших десяти років чомусь не було зроблено жодного виправлення.
А саме це десятиріччя було насичено важливими подіями. Воно починалося смертю коханої дружини Івана Грозного цариці Настасії, очевидно, отруєної його ворогами. Уперше став перед судом двоюрідний брат царя князь Володимир Старицький, якого запідозрили у зраді. Помер царський наставник митрополит Макарій, укладач першої частини Літописного зводу. Зрадив Грозного, втік до Литви його улюбленець князь Курбський. Розгніваний боярськими зрадами й інтригами цар переїхав із Кремля до Олександрової слободи і «вчинив опричнину», заснував «особый двор государев» – свою особливу державу в державі.
Івану Грозному доносять про зраду князя Курбського
Можливо, дописування в Синодальному
