ніс та високий лоб.
– Обличчя з такими рисами не могло належати африканцеві, – сказала вона й для контрасту показала на інше обличчя, намальоване далі на стіні. – Погляньте ось на цього чоловіка. Він банту, й помилитися тут не можна. Наш художник володів достатньою майстерністю, аби бачити різницю між різними типами облич.
Проте ніщо не могло відвернути увагу Лорена від роздивляння білого царя. Знову здавалося, що він намагається витиснути з нього таємниці, але цар був байдужісінький до його зусиль, і зрештою Лорен зітхнув і підвівся на ноги. Він уже наготувався йти геть, коли його погляд упав на постаті жерців у білих одежах нижче від царя.
– А це хто такі? – запитав він.
– Ми назвали їх жерцями, – сказав я йому, – але Саллі вважає, що вони могли бути арабськими торговцями або…
– Постать у центрі… – він показав на ту постать, і його голос пролунав різко, майже стривожено. – Що він робить?
– Вклоняється цареві, – припустила Саллі.
– Хоч він і вклоняється, але вивищується над усіма іншими, – із сумнівом сказав Лорен.
– Через розмір постаті художник-бушмен показував важливість зображеного персонажа. Подивися на розміри царя, та й себе вони завжди зображують велетнями, хоч вони й пігмеї. Тому розміри центрального жерця, певно, означають, що він верховний жрець або вождь арабів, якщо Саллі має слушність.
– Якщо він кланяється, то лише третьою верхньою частиною тіла, й робить це лише він. Усі інші стоять прямо. – Лорен усе ще не був переконаний. – Це майже так, ніби він… – його голос замовк, і він похитав головою.
Потім несподівано він затремтів, і я побачив, як гусяча шкіра проступила на гладенькій засмаглій шкірі його рук.
– Тут стає холодно, – сказав він, склавши руки на грудях.
Я не помітив якоїсь зміни в температурі, але також підвівся на ноги.
– Ходімо назад до табору, – сказав Лорен і лише після того, як я роздмухав вогонь до жаркого іскристого полум’я, він заговорив знову.
– Ти маєш рацію, хлопче! Твій сюрприз мені дуже сподобався! – І він ковтнув солодового віскі. – А тепер поговорімо про гроші, – запропонував він.
– Розкажи нам про них, Ло, – погодився я.
– Я сконтактуюся з урядом Ботсвани. Спробую трохи натиснути на них. Ми повинні укласти з ними формальну угоду, певно, знахідки доведеться розділити порівну, зате вони гарантуватимуть нам доступ сюди й виключне право на розкопки. Одне слово, все таке.
– Гаразд. Ці формальності можеш залагодити лише ти, Ло.
– Знаючи тебе, Бенджаміне, я не сумніваюся, що ти вже склав список своїх потреб, кількість людей, обладнання й усього такого – я не помиляюся?
Я засміявся й розстебнув верхню кишеню.
– Звичайно, не помиляєшся, – погодився я й подав йому три аркуші списаного паперу.
Він швидко їх переглянув.
