сказати мені без ордера, чи є в їхніх архівах Адам Гемфрі?
– Так.
Сердитий погляд, яким вона обдарувала його раніше, – то були ще квіточки порівняно з тим, що він побачив зараз.
Урешті-решт Віллу набридла її поведінка.
– Детективе Мітчел, я думаю, ваш гнів вартий хвали, але те, що я викрив шістьох ваших хлопців, бо вони «стригли» наркодилерів, мало що скаже батькам, які сьогодні втратили дітей, чи тим, які досі не знають, жива їхня дочка чи ні. Оскільки поліція Атланти від самого початку неправильно повела цю справу і оскільки ви досі причетні до цієї справи тільки тому, що мені потрібні люди для нудної роботи, я очікую, що ви будете виконувати вказівки, незалежно від того, якими рутинними чи сміховинними здаватимуться вам мої запити.
Вона міцно стисла губи. Вклала фотографію назад у гаманець. В очах її палав гнів.
– Я покладу це до речових доказів і почну обдзвонювати навчальні заклади.
– Дякую.
Вона вже хотіла йти, та зупинилася.
– Їх було семеро.
– Що?
– Поліцейських. Ви викрили сімох, а не шістьох.
– Даруйте, помилився, – ось і все, що зміг сказати Вілл.
Вона розвернулася на підборах і вийшла з кімнати.
Вілл скрушно видихнув, думаючи про те, скільки ще часу мине, поки він викине Фейт Мітчел із цієї справи. Однак у той самий час він не мав у розпорядженні цілого поліцейського відділка, тому перебирати харчами особливо не міг. А Фейт, попри те що зневажала його, як і решта поліцейських, накази все-таки виконувала. Слід було віддати їй належне.
Вілл стояв посеред кімнати й намагався вирішити, що робити далі. Він опустив погляд на килимок. Круглі візерунки чимось нагадували фільм про Джеймса Бонда 70‑х років. Він мав би зараз усі свої думки скерувати на пошуки Емми Кампано, проте конфронтація з детективом досі діяла йому на нерви. У мозку настирливо бриніла якась думка, і зрештою він згадав.
«Семеро», – сказала Фейт Мітчел. Вона мала рацію. Шістьох поліцейських звільнили, але скандал вплинув на ще одного. Офіцер поліції Евелін Мітчел змушена була піти на пенсію. А оскільки дочка Евелін, Фейт Мітчел, служила детективом у поліції, то, природно, привернула до себе увагу Вілла. Репутація в неї була доволі солідна, та підвищення п’ять років тому до детектива не в однієї людини викликало здивування. У двадцять дев’ять іще зарано було отримувати золотий значок, проте довести, що мав місце фаворитизм, було важко. Та, крім кумівства, Вілл не знайшов нічого, що могло б вимагати глибше копнути життя Фейт Мітчел, тому він ніколи не зустрічався з цією жінкою особисто.
Досі.
– О чорт, – простогнав Вілл.
Із усіх, кого він побачив сьогодні, дочка Евелін Мітчел мала найбільше підстав для ненависті. Напевно, саме це Лео намагався розказати Віллу, коли все вийшло з-під контролю. А може, він подумав, що Віллові
