ні, – ображено заперечила вона. – Він був на два роки молодший за мене, дружив з моїм братиком. Якось одного дня ми бавилися.
– Бавилися? – Вона спохмурніла, і Джон швидко виправився: – Ні, я не це мав на увазі. Просто хотів уточнити, що саме ви робили.
– Плавали у нього в басейні, – неохоче пояснила вона, вочевидь досі намагаючись збагнути, що у Джона на думці. – У Стюї був басейн. Лише через це я й пішла до нього зі своїм молодшим братиком.
Джон знову заусміхався.
Робін вирішила продовжити розповідь.
– Отож, якось пізно ввечері, повний місяць був і все таке, ми бавилися в басейні, просто дуркували, і він подивився на мене, я подивилася на нього, а тоді він просто нахилився і поцілував мене.
– По-справжньому чи по-дитячому?
– По-дитячому.
Усмішка освітила її обличчя. Вона була справді вродлива, з тих темноволосих жінок з оливковою шкірою, яких оспівували поети.
Вона усміхнулася збитошно.
– А потім по-справжньому.
– Молодець Стюї, – сказав Джон. В уяві одразу ж виникла картинка: заднє подвір’я, місяць, у родинному басейні плавають різні штучки. – Скільки років тобі було?
– Тринадцять.
– А Стюї, мабуть…
– Десять. Так, я знаю. – Вона підняла руки. – Звабниця неповнолітніх. Винна.
Хвацькість малого вразила Джона.
– Боже, а я в десять років, по-моєму, й не знав, що таке поцілунок з язиком.
– Ну, мені було тринадцять, і я теж не знала.
І вона розсміялася, може, зі свого спогаду, а може, з абсурдності ситуації. Джон теж засміявся, і відчув таке приємне полегшення, що вперше за двадцять п’ять років почувався цілком нормальним.
– Господи, – сказала Робін. – Я вже сто років про того хлопчика не згадувала.
– Як думаєш, ким він став?
– Мабуть, лікарем. – Вона знову розсміялася, коротким і різким сміхом радості. – Гінекологом.
Джон теж усміхався.
– Дякую, – сказав він.
– Ага. – Вона стиснула губи. – Слухай, як тебе звати?
– Джон.
Вона хихотнула, наче він пожартував.[15]
– Ні, правда. Джон Шеллі. – Він хотів було простягнути руку, та вона ступила крок назад. – Вибач.
Він опустив руку. Що він зробив не так? Чим усе зіпсував?
– Нічого. Просто мені треба вертатися. – Вона озирнулася через плече. – Мій наглядач скоро мене шукатиме, і я…
– Усе в порядку. – Він поклав руки в кишені, бо не знав, що з ними робити. – Пробач, якщо я…
– Нормально, – перебила вона.
– Я можу провести тебе.
– Я знаю дорогу, – сказала вона і мало не побігла в бік дороги.
Усе, що він міг, – дивитись, як вона віддаляється, і чудуватися, що він такого сказав, через що вона побігла. П’ятдесят баксів. На
В англійській мові слово «джон» означає клієнта повії.
