ви це знаєте?
– Неважливо.
Нуматака помовчав, а потім спитав.
– А якщо містер Бекер знайде цей пароль?
– Моя людина відбере його в нього.
– А потім?
– Не переймайтеся, – холодно відповів американець. – Коли містер Бекер знайде пароль, він отримає належну винагороду.
Розділ 22
Девід Бекер підійшов до ліжка й поглянув на сплячого дідка. На п’ясті його правої руки він побачив гіпсову пов’язку. На вид старому було від шістдесяти до сімдесяти років. Його сніжно-біле волосся було акуратно зачесане вбік, і посеред лоба виднівся синьо-червоний набряк, що поширився аж до правого ока.
«Ні фіга собі – невеличкий синець!» – подумав Бекер, пригадавши розповідь лейтенанта. Бекер ретельно придивився до пальців старого. Персня ніде не було видно. Девід простягнув руку й доторкнувся до плеча старого.
– Сер? – І легенько його посіпав. – Вибачте, сер…
Чоловік не поворухнувся.
Бекер знову погукав його, тепер гучніше.
– Сер, ви мене чуєте?
Старий заворушився.
– Що таке… котра година… – пробурмотів він французькою, потім розплющив очі й поглянув на Бекера, невдоволено скривившись через те, що його розбудили.
– Qu’est-ce-que vous voulez? Що вам потрібно?
«Так і є, – полегшено зітхнув Бекер. – Французький канадець».
– Можете приділити мені хвилинку уваги? – зі щирою усмішкою спитав Девід.
Хоча французька Бекера була бездоганною, він заговорив мовою, яку, на його думку, старий знав гірше, – англійською. Переконати абсолютного незнайомця віддати золотий перстень може виявитися справою вкрай непростою, можливо, доведеться вдатися до хитрощів; і Бекер приготувався задіяти всі можливі переваги.
Після тривалої тиші старий нарешті прийшов до тями. Озирнувшись довкола, він випростав палець, пригладив ним обвислі сиві вуса й заговорив:
– Що вам потрібно? – У його англійській чувся легкий гугнявий акцент.
– Пане, – звернувся до нього Девід, навмисне чітко вимовляючи слова, наче розмовляв із глухою людиною. – Я хочу поставити вам декілька запитань.
Старий люто вирячився на нього.
– А у вас виникли якісь проблеми?
Бекер нахмурився. Переваги не вийшло: англійська старого була бездоганною. І Девід негайно облишив свій поблажливий тон.
– Вибачте, що потурбував вас, пане, але ви часом не були сьогодні на плаза де Еспанья?
Дідок підозріло звузив очі.
– А ви не з міськради?
– Ні, взагалі-то я…
– З туристичного бюро?
– Ні, я…
– Ага, я здогадався, чому ви тут! – Старий насилу підвівся й сів, спершись на подушки. – Вам мене не залякати! Коли я вже щось сказав, то повторю сказане тисячу й тисячу разів: П’єр Клушар описуватиме світ таким, яким він його бачить! Може, автори
