його втіленням. Віруючі за звичаєм залишалися зовні, а всередину храмів допускалися лише жерці.
Отже, міф – це правда, адже він – осмислення реальної дійсності, сприйняте багатьма поколіннями до нас Міф – правда для того, хто в нього вірить. Осмислення реальності в ньому образне, а не логічне, тому сучасне, навіть найлогічніше пояснення міфу і причин його створення – лише теорія, думка про те, як це відбувалося. Ми не можемо повторити процес мислення давніх людей.
Порівняльне вивчення міфологій (тобто зібрань міфів) різних народів показало, що міфи можна об’єднати в кілька груп, і, хоч їх існує сила-силенна, основні теми міфів повторюються.
Найдавнішими є міфи про тварин, про те, що від них походять люди, про перетворення людей у тварин та в рослини (грецькі міфи про Арахну, Дафну), про походження світил (солярні, лунарні міфи).
Центральну групу міфів становлять космогонічні та антропогонічні міфи, тобто міфи про походження всесвіту і людини. У них простежуються дві ідеї – ідея творення й ідея розвитку. В одних розповідається про те, що світ створений богом-творцем (деміургом) – Яхве, Брахмою; в інших – про те, що світ поступово розвинувся з первинного безформного стану – Хаосу, Мороку, води, яйця.
Особливу групу становлять міфи про періодичну загибель і відродження світу (есхатологічні міфи). Такі міфи відомі в іранській міфології, у скандинавській, в давньоєврейській, в індіанців Латинської Америки. Найпоширенішою у всьому світі є легенда про потоп. Іноді потоп поступається місцем пожежі, мору або іншому лиху, причому ці події могли бути в минулому й можуть бути в майбутньому. Згодом виникають концепції «світових ер», що змінюють одна одну, поколінь богів, ідея циклічного розвитку (п’ять віків Гесіода, індійська махаюга). Можна зробити припущення, що життя первісних божеств було, очевидно, тривалішим за життя людей, але й воно закінчувалось, а тому й з’явилися «старші» й «молодші» боги, «колишні» й «теперішні» люди; люди й боги давніх поколінь вважалися могутнішими.
Особливе й дуже важливе місце посідають міфи про походження або створення тих чи інших життєвих благ: здобування вогню, виникнення ремесел, хліборобства – їх запровадження звичайно приписується культурним героям (Гільгамеш, Прометей).
Культурний герой – міфічний персонаж, який здобуває або вперше створює (винаходить) для людей різні речі або предмети культури (вогонь, культурні рослини, знаряддя праці), навчає їх ремеслам, мистецтву тощо.
У міфологіях хліборобських народів суттєву роль відіграють календарні міфи, що пояснюють природні цикли, – це, передовсім, міфи про бога, який помирає і воскресає (Осіріс, Таммуз, Діоніс).
За всієї різноманітності міфів можна легко знайти багато спільного в міфах різних давніх народів. Ось декілька пояснень цієї спільності.
По-перше, пізнання світу давніми людьми відбувалося однаково, в його основі
