збірну Італії, свідчать про те, що не варто виключати вплив італійських мафіозі на футбол і на домашнє ЄВРО-68, зокрема.
У другому ж півфіналі уболівальники, що зібралися у Флоренції, побачили динамічний, швидкісний і комбінаційний футбол. Наставник команди Райко Мітіч зумів налагодити сувору дисципліну в обороні, а молодий дебютант Мірко Павлович успішно закрив самого Бобі Чарльтона. Проте головною зіркою югославської команди італійська преса визнала не його, а Драгана Джаїча. Нападник з легкістю обігрував суперників і більше за інших докучав захисникам і воротареві Гордону Бенксу.
Фактично увесь другий півфінал і пройшов в дуелі двох зірок: Джаїч, визнаний у підсумку кращим гравцем фінальної частини, бив і бив, а Бенкс, що в 60-х десятки разів потрапляв до символічних збірних Європи і світу, ловив і відбивав. Розв’язка сталася за 5 хвилин до фінального свистка – нестримний Джаїч приніс югославам перемогу.
Гол вийшов прямо-таки фантастичний: Джаїч прийняв пущений верхом м’яч на груди, скинув на ногу і сильно пробив під поперечку. На перший погляд – нічого складного для професіонала, проте Джаїч провів цю операцію за долі секунди, знаходячись в оточенні трьох суперників. Після зустрічі наставник англійців Альф Рамсей назвав цей гол «цукерочкою».
Чемпіони світу були настільки розчаровані, що один з них – півзахисник Алан Маллері – грубо атакував Трівіча і був вилучений з поля прямою червоною карткою. Таким чином, хавбек «Тоттенхема» увійшов до історії англійського і європейського футболу, ставши першим вилученим гравцем збірної Англії в міжнародних зустрічах і першим футболістом, вилученим у фіналах чемпіонатів Європи.
Матч за третє місце збірної СРСР проти Англії вийшов сірим і безрадісним. Радянські історики футболу традиційно валять усю провину за поразку на вихованця харківського футболу Юрія Істоміна, проте це перебільшення. Так, Істомін, який персонально грав з Бобі Чарльтоном, в першому таймі двічі втрачав свого підопічного з-під контролю, внаслідок чого той на 39 хвилині відкрив рахунок. Але до цього, як і після, у чотирьох нападників збірної СРСР була маса можливостей як відкрити рахунок, так і зрівняти його. А вже після того, як Джеффрі Херст подвоїв перевагу Англії, британці і зовсім зупинилися. Радянській же збірній не вистачило мотивації, сил або ж просто психологічної упевненості, аби хоч щось змінити на полі.
Натомість, фінал першості видався цікавим і закрученим на самий вибагливий смак. Тактика італійців, орієнтована на оборону, зіткнулася з легким, атакуючим і дуже швидким футболом югославів. Мабуть, це була краща югославська команда в історії. Гості (адже ця гра проходила саме на полі суперника) володіли серйозною перевагою. Найбільше загрожував італійцями форвард «Войводини» Добривоє Трівіч, який неодноразово міг пробити Дзоффа. Відповідав за рівнем і майстерністю своєму партнеру і Драган Джаїч, що представляв у збірній «Црвєну звєзду». Він-то і відкрив рахунок в матчі, вчасно зреагувавши
