світу 1958 року. В історії ж чемпіонатів Європи його досягнення менш видатне, але так само вагоме: він став першим автором хет-трику в офіційних матчах європейських першостей.
Варто відзначити, що навіть перемога з рахунком 5:2 не гарантувала французам впевненої перемоги за результатами двох зустрічей. Аж до початку 1960-х багато фахівців уважали Відень центром європейського футболу. Справа в тому, що британці, які жили у Відні, забезпечили ранній і досить відчутний імпульс розвитку футболу в країні, а перший офіційний матч збірна Австрії провела ще у 1902-му – раніше, наприклад, від французів, не говорячи вже про «молоді» футбольні країни типу Югославії або Чехословаччини. Розквітом австрійської збірної був період між війнами, однак покоління Ернста Оцвірка та Герхарда Ханаппі переграти міг далеко не кожний. Проте у грі на віденському стадіоні «Пратер» рівна гра тривала хвилини до 70-ї, а потім французи «дожали» господарів. У підсумку за дві зустрічі їм удалося забити у ворота австрійської команди дев’ять м’ячів.
Зовсім передбачувані югослави виявилися сильнішими за португальців – ера великої «Бенфіки» і грізного Эйсебио ще не настала. Особливо дісталося Португалії в гостях, де на переповненому стадіоні молода й амбіційна команда югославів розбила команду Жозе-Марії Антунеша дощенту. У другому таймі вболівальники стадіону «Югославської народної армії», вітаючи футболістів, усі 45 хвилин провели стоючи. А після фінального свистка вдячні глядачі на руках віднесли до роздягальні Мілана Галіча, Боривоє Костіча й Драгослава Шекулараца. Важливо відзначити, що в той день була забута споконвічна клубна ворожнеча, настільки характерна для балканських країн – адже Шекуларац і Костіч грали за «Црвену звєзду», а Галіч – за «Партизан».
Загальна перемога чехословаків над румунами теж виявилася досить вражаючою й показовою. Після гри в Бухаресті, де місцева дружина пропустила два м’ячі і не спромоглася на жоден у відповідь, зустріч на полі Чехословаччини перетворилася в пусту формальність. Однак у Братиславі чехословаки відіграли так, немов їм потрібно було відіграватися. У підсумку вже до 17-й хвилині рахунок у матчі був 3:0 на користь господарів. Решта часу гри відбувалося перекочування м’яча. На трибунах стадіону «Слован» був помічений тренер радянської збірні Гаврило Качалін (його знову повернули на колишню посаду). Залишається тільки здогадуватися, яким чином «амністований» Гаврило Дмитрович здогадався, що суперником СРСР у півфіналі буде саме збірна Чехословаччини?
У чехословаків теж не обійшлося без друзів-суперників, що спільно кували перемоги для своєї збірної. З п’яти голів Чехословаччини у ворота румунської збірної чотири забили два гравці – Титус Бубернік і Властиміл Бубнік. У футболістів були схожі не лише прізвища, але й назви клубів: один виступав у команді «Чрвена гвєзда» із Братислави, а інший – в команді «Руда гвєзда» із Брно.
А що ж радянська команда, спитаєте ви, адже їй сліпий жереб дав шанс помірятися силами у чвертьфіналі з найсильнішою, напевно, на той момент збірною Старого Світу – командою Іспанії. Як це трапиться ще не раз, на гру й результати команди СРСР вплинули не стільки спортивні,
