союзу був невеликий: або Франція, або проводити розіграш у країнах «залізної завіси». УЄФА зробила гарний хід, нагадавши, що Кубок європейських націй багатьом зобов’язаний батькові й синові Делоне, тому фінал ну просто зобов’язаний пройти на французькій землі. Тим самим чиновники обійшли передбачену регламентом процедуру жеребкування країни-господарки фінальної частини першості, яка використовувалася надалі.
Уже по прибуттю у Францію збірна СРСР зазнала несподіваної втрати – перед самим півфінальним матчем у лікарню із приступом апендициту був відправлений правий захисник Володимир Кесарєв. Уявіть, траплялося з нашими футболістами й таке. Він був негайно прооперований, а на позицію, що оголилася, довелося брати дебютанта збірної – тбілісця Гіві Чохелі.
Як відзначали коментатори, марсельський стадіон «Велодром» у середині минулого століття був одним із найбільших у Європі. За логікою, на таких полях фізично сильна й атлетичная команда завжди має перевагу над технічно оснащеною, але менш витривалою. Очевидці стверджують, що чехословацька команда була сильніше й у тактичному плані й, особливо, в індивідуальній майстерності. Радянські ж футболісти просто зім’яли чеський півзахист разом з обороною.
Матч почався на високих швидкостях: невикористаний вихід один на один з воротарем збірної Чехословаччини Шройфом Валентина Іванова вже за хвилину змінився розпачливим стрибком Лева Яшина в ноги Тітусу Буберніку, готовому вразити ворота радянської збірної.
До кінця першої напівгодини гри стали вимальовуватися головні ігрові мотиви обох команд: пресинг гравців збірні СРСР зі швидким переходом в атаку втрьох-учотирьох і довгі, академічні розіграші у виконанні чехословаків. Що характерно, до ударів як по одних, так і по інших воротах справа якийсь час не доходила. А потім, на 35-й хвилині, відбувся епізод, що приніс, як виявилося в підсумку, радянським футболістам перемогу. Це той самий найактивніший в обох командах Валентин Іванов увірвався в штрафну, обігрався в «стіночку» з Понєдєльніком, і невідпорно пробив у кут воріт.
Після матчу авторитетна французька газета «Л’Екіп» так відгукнулася про гру Валентина Іванова: «Він був душею команди, показавши не лише міжнародний клас, але й задатки лідера, який може вплинути на результат двобою».
Журналісти в цьому випадку не перебільшили, оскільки другий тайм збірна Чехословаччини почала набагато активніше й жвавіше: поблизу штрафної радянської команди «пожежа» змінювалася розгубленістю, і лише відмінна реакція Лева Яшина вберегла ворота команди СРСР від пропущеного гола, а можливо, і декількох. І отут слово знову взяв Валентин Іванов – він протяг м’яча півполя, на прямій легко обігнавши вже знаменитого, але ще не «кращого гравця Європи» Йозефа Масопуста, виманив на себе Шройфа, обіграв його й потужно пробив лівою крізь мішанину ніг захисників, які вже набігли у воротарський майданчик.
Пропущений гол трохи охолодив чехословаків, чим не забарилися скористатися радянські футболісти. Віктор Понєдєльнік дотепно розіграв комбінацію з Валентином Бубукіним і вразив ціль практично з кута воротарского маданчика.
