який добився аудієнції у Франко, саме зустрічався з каудільо. Із президентського палацу подзвонили на аеродром і підтвердили: «Ні».
Слід віддати належне, Франко погодився на зустріч команд, але винятково на нейтральному полі. Розуміючи всю дурість сказаного, до радянської сторони де-ла-Фуенте з такою пропозицією навіть не став звертатися.
Зрозуміло, Країна Рад виступила з відповідною заявою, у якій, зокрема, говорилося: «Федерація футболу СРСР глибоко обурена грубим втручанням франкістської влади, що зірвала зустріч іспанських і радянських футболістів. Фашист Франко і його поплічники давно відомі своєю ворожістю до дружніх контактів, вони не в перший раз зривають зустрічі, що організовані міжнародними спортивними федераціями.
Акт сваволі й насильства, вчинений відносно іспанських футболістів, які бажали провести гру з командою СРСР, свідчить про те, що фашистський диктатор Іспанії зневажає принципи міжнародного олімпійського руху й міжнародних спортивних федерацій. Корячись волі своїх господарів – імперіалістів США, він намагається внести в спорт елементи «холодної війни».
Такого от роду заяви в той час використовувалися в ході спілкування між країнами й навіть футбольними федераціями. Використав штучно створену у футболі ситуацію й тодішній лідер СРСР Микита Хрущов. 28 травня 1960 року у виступі на Всесоюзній нараді передовиків змагання бригад і ударників комуністичної праці він заявив: «І в великому, і в малому Франко плазує перед своїми господарями. Увесь світ сміється зараз над його останнім спортивним трюком. Це він з позиції правого захисника американського престижу забив гол у свої ворота, заборонивши іспанським футболістам зустріч з радянською командою».
Складно, зрозуміло, впевнено сказати, чим завершився б радянсько-іспанський чвертьфінал. Іспанці, як уже було сказано, були фаворитами Кубка Європи. На той момент мадридський «Реал» царював у Кубку європейських чемпіонів, за збірну виступали кілька футболістів, імена яких із придихом вимовлялися в Європі. Досить назвати Альфредо ді Стефано й Франсіско Хенто з «Реала», а також барселонців Луїса Суареса й Енріке Хенсана, щоб зрозуміти, про що йде мова.
Наприкінці травня 1960 року у Франкфурті-на-Майні відбулося позачергове засідання Організаційної комісії Кубка Європи, яка прийняла рішення виключити з розіграшу збірну Іспанії «як команду, що не з’явилася на поле в призначений календарем термін для зустрічі зі збірною СРСР». Іспанців оштрафували на 31 500 швейцарських франків, дискваліфікували й зобов’язали виплатити радянській стороні компенсацію за збитки по організації першого матчу. Але ж Європа так чекала протистояння великого Яшина й великого Ді Стефано…
На засіданні виконкому також була названа країна-організатор фінального турніру. Це була Франція. Відзначимо, що ще на початку весни 1960 року першою в цьому списку значилася саме Іспанія, але після того конфузу, який трапився, звісно,
