команду поповнили форвард бакинського «Нефтчі» Віталій Шевченко; столичні армійці Володимир Федотов і Борис Копєйкін, а також півзахисник казанського «Рубіна» (пізніше – київського «Динамо») Віктор Колотов. За чотири роки повернулися до збірної воротар Віктор Банніков, який переїхав з київського «Динамо» в московське «Торпедо» – той самий, ім’ям якого названо Національний тренувальний комплекс національної збірної України в Києві.
Основні конкуренти почали практично синхронно з впевнених перемог: іспанці – над британцями, а радянська збірна – над кіпріотами. До слова, після цього матчу полковник Ніколаєв влаштував серйозний «розбір польотів», адже з 36 (!) ударів гравців збірної СРСР по воротах кіпріотів, нанесених за весь матч, лише третина припала у отвір воріт, а забити четвірка нападників змогла всього тричі. Для порівняння – в наступних спарених матчах північні ірландці відважили Кіпру відразу вісім голів, половина з яких – на рахунку Беста.
Однак радянській збірній ніколи було стежити за результативністю генія футболу – її чекав матч вищої принциповості в «Лужниках» з Іспанією. До речі, ці команди не зустрічалися до гри більше шести років – з пам’ятного фінального матчу в Мадриді на ЄВРО-64.
Сьогодні багато хто романтично звеличує радянських футболістів 70-х, проте необхідно визнати: отримавши уроки з програшу Італії на попередньому євротурнірі, збірна СРСР чудово навчилася оборонятися. А от зі створенням і, особливо, реалізацією моментів, радянські футболісти мали великі труднощі.
Як часто буває, не було б щастя… Допоміг збірній СРСР тренер іспанців Ладіслао Кубала. Випустивши на поле з початку гри п’ятьох захисників, він весь матч тільки й робив, що підказував своїм підопічним відходити назад і зберегти свої ворота недоторканими. У іспанців це, в принципі, і виходило – майже повних 80 хвилин. А потім, з розривом у чотири хвилини «вистрілили» спочатку киянин Колотов, а потім бакинець Шевченко. Іспанці понеслися вперед лише на 85 хвилині за рахунку 0:2. Вони встигли відіграти один м’яч, але не більше. І хто знає, яким був би результат протистояння, обери Кубала атакуючу тактику.
Не менш напружено склалося і двоматчеве протистояння збірної СРСР з північними ірландцями. У першому матчі в Москві «на боротьбу з Бестом» був мобілізований Реваз Дзодзуашвілі, якого постійно страхував капітан збірної Шестерньов. І навіть незважаючи на це, перемогти радянській команді вдалося лише завдяки надзусиллям воротаря Рудакова та реалізованому Мунтяном під кінець першого тайму пенальті, призначеного за порушення Шевченку. У матчі-відповіді в Белфасті було все зовсім туго: навіть без травмованого Беста збірна Північної Ірландії повністю контролювала гру і без особливих зусиль відкрила рахунок на 13-й хвилині. Гол рикошетом від повернутого до збірної напередодні Бишовця і відчайдушна гра захисту – ось фактори, що дозволили радянській команді вивезти з Британських островів хоча б очко.
А за два тижні після протистояння в Белфасті відбулася так звана «битва при Севільї» – матч, який, в принципі, і вирішив долю путівки у чвертьфінал ЄВРО. Іспанці вийшли на гру
