не мали, пов’язаний з переходом від аматорського до професійного футболу. Однак, перший турнір серед професійних команд в Бельгії датується 1972–1973 роками, в той час як вже взимку 1970–1971 збірна Бельгії всуху обіграла послідовно данців, шотландців і португальців.
14 жовтня 1970, Копенгаген. Данія – Португалія 0:1 (Жоау Жасінту 42ʹ).
11 листопада 1970, Глазго. Шотландія – Данія 1:0 (О’Гер 13ʹ).
25 листопада 1970, Брюгге. Бельгія – Данія 2:0 (Девріндт 18ʹ, 38ʹ).
3 лютого 1971, Льєж. Бельгія – Шотландія 3:0 (Маккіннон 36ʹ – автогол, Ван Хімст 52ʹ, 84ʹ – пен.).
17 лютого 1971, Брюссель. Бельгія – Португалія 3:0 (Ламбер 14ʹ, 66ʹ – пен., Денуль 85ʹ).
21 квітня 1971, Лісабон. Португалія – Шотландія 2:0 (Стантон 22ʹ – автогол, Еусебіо 82ʹ).
12 травня 1971, Порту. Португалія – Данія 5:0 (Руй Родрігеш 18ʹ, Еусебіо 42ʹ, 88ʹ, Вітор Баптишта 48ʹ, 50ʹ).
26 травня 1971, Копенгаген. Данія – Бельгія 1:2 (Б’єрре 76ʹ – Девріндт 64ʹ, 74ʹ).
9 червня 1971, Копенгаген. Данія – Шотландія 1:0 (Лаудруп 43ʹ).
13 жовтня 1971, Глазго. Шотландія – Португалія 2:1 (О’Гер 23ʹ, Джеммілл 57ʹ – Руй Родрігеш 56ʹ).
10 листопада 1971, Абердін. Шотландія – Бельгія 1:0 (О’Гер 6ʹ).
21 листопада 1971, Лісабон. Португалія – Бельгія 1:1 (Переш 90ʹ – (пен.) – Ламбер 60ʹ).
Група 6. Чемпіон проходить без проблем
Ось хто дійсно не мав ані найменших проблем з суперниками на попередній стадії турніру, так це діючі чемпіони Європи італійці. У суперники їм сліпий жереб відправив Швецію, Австрію та Ірландію.
Ірландці протягом усього відбірного циклу показали себе командою нестабільною – вкрай активна і непоступлива вдома (нічия зі шведами і мінімальна поразка від італійців), ця команда на виїзді являла собою легку здобич для будь-якого суперника.
Далеко не такими швидкими і підготовленими виглядали шведи, які щойно перейшли в 70-х роках на «британську» силову манеру гри, так відразу і забули про успіхи на світових та європейських першостях.
Реальну конкуренцію італійцям могли скласти хіба що австрійці, які наколотили найбільше м’ячів в групі. Та ось невдача – їм весь час чогось та не вистачало саме в принципових протистояннях з італійцями. У першому матчі у себе вдома вони дали справжній бій: пропустивши м’яча в середині першого тайму, тут же зрівняли рахунок, а пропустивши другий м’яч, взяли ворота Дзоффа в облогу і не давали обороні чемпіонів Європи (і, на хвилиночку, віце-чемпіонів світу!) продихнути весь другий тайм. Та ось біда – отримавши право на пенальті за п’ять хвилин до кінця зустрічі, Еттмайер не зміг його реалізувати.
У відчаї австрійці відігралися на одному з лідерів «Скуадри адзурри» – Луїджі Ріві, зламавши йому ногу. Саме цей матч став початком кінця кар’єри кращого бомбардира італійської збірної за всю її історію, та й самої збірної Італії. Наступного разу вона блисне на Чемпіонатах Європи лише у 1988-му, де дійде до півфіналу і буде
