повз ці солідні державні установи, всі, навіть найпихатіші, державні мужі вихилялися з вікон, махаючи професору руками і сподіваючись на краще майбутнє.
Видатний учений мешкав у невеличкому будиночку з вежею на території ботанічного саду Академії казкових наук. Усі кияни знають це місце, що потопає в кущах півоній, бузку і жасмину на високому березі Дніпра. У будиночку є вітальня, спальня, кабінет, а також кухня і ванна кімната. Збоку до нього прибудовано дерев’яну башту, чий стародавній годинник мелодійним боєм вітає кожну нову годину. Невисокі сходинки ведуть на широкий ґанок, де вечорами так приємно пити чай з лимоном і свіжою булкою, намащеною маслом та вишневим джемом.
Глава 2
Чарівні мрії
Зазвичай перед сном професор любив мріяти, бо вже давно дійшов одного важливого наукового висновку: «Мріяти – корисно для здоров’я!»
У той травневий вечір, коли над обрієм тільки-но з’явився золотавий колобок повного місяця, Чудлик поставив на газоні крісло-гойдалку і вмостився у ньому обличчям до Дніпра. Погойдуючись у такт солов’їним співам, подумки переносився в ті далекі часи, коли до київських берегів причалювали човни варягів, а в стольному граді правили грізні князі та воєводи.
Трохи праворуч унизу у вечірньому світлі бриніли хрести та зірки Видубицького монастиря. Більш ніж тисячу років тому саме у цьому місці «видибав» на берег золотовусий язичницький бог Перун, що його перші християни скинули у Дніпро після хрещення Русі київським князем Володимиром. А отам, за мостом Патона, знаходився прадавній річковий перевіз, на якому звичайним поромщиком працював засновник нашої столиці легендарний Кий.
Наукова уява професора легко малювала картини – одну казковішу за іншу. Він уявляв, як із-за новобудов лівого берега летів на Київ страхітливий Змій Горинич, сідав у тому місці, де нині Андріївська церква, дихав вогнем і вимагав від наляканих киян видати йому на поталу найкрасивішу дівчину. Звісно, містяни відмовляли і хутко посилали якогось жвавого хлопчину за героєм-богатирем, що допіру гуляв у чистім полі. Богатир на своєму коні чимдуж мчав до Києва і виходив на ґерць зі Змієм. Часто-густо у ролі цього героя-богатиря професор Чудлик уявляв себе. Перемігши Змія, він би йому голів не рубив, а просто суворо заборонив би хуліганити й розбійничати. А ще обов’язково поставив би кілька запитань. Отакі, наприклад:
«Чи є щось спільне у Горинича з волошковими квітозаврами?»
«Ким йому доводиться китайський дракон?»
«Чи, бува, знаменита Нессі з озера гірської Шотландії не є тіткою йому?»
Річ у тім, що професор казкової заврології вже давно працював над науковим дослідженням про спільне походження цих міфічних тварин. Але йому бракувало матеріалів для підтвердження своєї гіпотези.
– Добре було б знайти волошкову квітозавриху і запитати про все це у неї! –
