зрадили його. Змовилися, щоб знищити його, прибравши до рук його гроші. Як же погано бути багатим! Ти не знаєш, люблять тебе, чи твої гроші. Люди завжди прагнуть багатства, не розуміючи, якою бідою це для них обернеться.
VI
Якщо в одному кінці міста Ніколас Харт намагався зосередитися і заставити себе попрацювати, то в другому кінці Анна Коваленко, навпаки, заставляла себе хоча б трошки заспокоїтися. З самого ранку вона перебувала у надто збудженому стані. Тому, щоб батьки нічого не запідозрили, вони й так настирливо на неї дивилися за сніданком, Аня вирішила зустрітися з подругою Оксаною і поділитися з нею враженнями.
Оксана ще спала, коли до неї навідалася подруга, хоча вже було близько одинадцятої. Вона не хотіла прокидатися, але знала, що Аня не дасть їй спокою. Тому швиденько прийняла душ і зготувала каву. Оксана бачила, з яким нетерпінням її подруга хоче поділитися новинами, але навмисне тягнула час: «Хай трохи помучиться. Вона вчора мучила мене, сьогодні моя черга».
Відпивши кілька глотків кави, Оксана поставила горнятко на столик і порушила тишу:
– Ну і як пройшло побачення?
– Класно! Ти просто не уявляєш, як класно! Прикинь, сьогодні ми знову зустрічаємося, – полила потоками слів Аня. Усмішка не сходила з її уст, а очі горіли, немов нічні ліхтарі.
Вона взяла своє горнятко з кавою і зробила ковток, чекаючи, що скаже на її слова Оксана. Реакція подруги трохи дивувала Аню, аж надто вона спокійно реагувала. Вона чекала сто запитань за хвилину від неї, або прохання розказати все в деталях, а тут…тиша… «Можливо, вона ще не зовсім прокинулася, – думала Аня.
– Я рада за тебе, – спокійно і монотонно продовжувала розмову Оксана.
– І це все, що ти можеш сказати? Я думала тобі буде цікаво. Виявилося, що ні. Я тоді краще піду.
Аня вже підвелася з крісла, але Оксана її зупинила.
– Вибач! Вибач, сонечко! Я дурепа! Я просто хотіла трохи познущатися над тобою. Пробач! Насправді мені дуже цікаво. Ти уявти собі не можеш як? І як важко мені вдалося себе стримувати. А тепер сідай і розповідай мені усе у деталях.
Дівчата повернулися на свої місця. Оксана змінила похмурий і серйозний вираз обличчя на веселий, більш властивий для неї. Анюта також повеселішала, але винувато подивилася на подругу і промовила:
– Ти також пробач. Знаючи тебе, я б мала здогадатися, що ти жартуєш. А замість цього вела себе егоїстично і вже почала на тебе ображатися.
– Ну-ну! Уже досить цього «мила», а то я зараз розплачуся, – сказала Оксана і театрально змахнула не існуючу сльозу.
– Ти не виправна.
І наші подруги засміялися, скріплюючи тим самим перемир’я.
Після того, як Оксана, зіславшись на невідкладні справи, покинула їхню компанію, Ніколас з Анною ще трохи погуляли містом. Спочатку говорили про справи на роботі,
