подякувала Потьомкіну та співакам і підвелася, кинувши ніби між іншим:
– Так не забудь же, князю, про мою просьбу! Вечір був чудовий!
Потьомкін запевнив:
– Не звольте безпокоїтись, ваша величність. Я зараз же з ним поговорю!
Катерина поїхала, а Потьомкін поманив до себе Хуржика.
– Поклич отого парубка, що з кобзою!
Івась підійшов, вклонився.
– Ну, ось що, хлопче, – сказав Потьомкін. – Поїдеш у Петербург! Будеш співати в хорі її імператорської величності! Така її воля!
Івась остовпів з несподіванки. Це ж в одну мить має змінитися все його життя, його майбутнє! В Петербург! Що його там чекає? А Катря ж як? Навіки втратити?
– Ні, ні! Я не поїду! Нікуди я не поїду! – вигукнув він. – Не хочу в Петербург!
Потьомкін аж рота роззявив з подиву.
– Як не хочеш? Жити в Петербурзі? Співати в імператорському хорі? Та чи не з’їхав з глузду, хлопче? Слава, почесті, гроші! Я тебе не розумію! Наймит – і не хоче в придворний хор! Чудасія!
Хуржик був вражений теж. В одну мить, почувши таку новину, він збагнув, що все і в його долі може змінитися на краще. Без особливих зусиль з його боку усувається з його шляху молодий суперник: Катря тепер запросто може стати його дружиною! Поки що лише їхнє кохання заважає здійсненню цього. А якщо Івась поїде, то й коханню кінець! Як з очей, так і з серця геть!
– Івасю, ти що? – витріщив він очі. – Щастя само йде тобі до рук, а ти не хочеш його взяти!
Він почав його вмовляти – і сяк і так. Але Івась уперто стояв на своєму.
– Ні, не хочу! Не поїду!
Потьомкін почервонів, розсердився.
– Ну, ти ж і йолоп, хлопче! Інший би обома руками ухопився, а ти… Про графа Олексія Розумовського чув?
– Про Кирила Розумовського, гетьмана, чув, а про Олексія не чув, – відповів Івась.
– Ну, так от – жив собі в Чернігівській губернії простий хлопець, мужик. Як ти, приміром. Але гарно співав. І сам собою був непоганий. От і закинула його доля в Петербург, в придворний хор. Там його запримітила государиня Єлизавета і так закохалася, що й під вінець з ним стала, титул графа надала йому, а брата Кирила гетьманом України настановила… Ось які, брате, метаморфози бувають при дворі. А ти, дурень набитий, сам від свого щастя тікаєш! І все ж хочеш не хочеш, а поїдеш у Петербург!
– Ні, не поїду! – твердо сказав молодий чумак. – Ось вам хрест – не поїду!
Потьомкін гнівно блиснув своїм єдиним живим оком, бо мертве проти багаття світилося тьмяно, і гукнув на весь берег:
– Капрале, сюди!
Прибіг Фількін з солдатами, виструнчився.
– Зв’яжіть цього хлопця і стережіть, а вранці етапом відправте з фельд’єгером у Петербург, в хор її імператорської величності!
– Слухаюсь, ваша світлість! – пристукнув закаблуками капрал і гримнув на підлеглих – Чули? Взяти його!
Солдати накинулися на Івася, зв’язали
