почав поволі заспокоюватися.
– А й справді, не такий страшний чорт, як його малюють! – Однак гаркнув на солдата: – А ти дивись мені – ні пари з вуст! Щоб жодна собака не дізналася, як тут було! І геть з-перед моїх очей! Мерзотник!
Солдат втягнув голову в плечі і стрімголов шугнув у натовп.
Один Хуржик упродовж цієї розмови стояв збентежений і розгублений. В думці прикидав, як позначиться на ньому, на його подальшій долі несподівана втеча наймита. Чи не запідозрить Потьомкін, що він, чумацький отаман, причетний до неї? Тоді не оберешся лиха! Чого доброго, можна й волі позбутися!
І друга думка мучила: куди подався Івась? Невже в Лубни – до Катрі? А там підмовить дівчину – і гайнуть десь, що й не знайдеш! І пропали його сподівання на щастя з молодою дружиною! Тьху, так добре складалося – і на тобі! Утік! – І він з досадою пошкріб п’ятірнею потилицю. – Цей Івась і від чортів з пекла втече! Не так просто, видно, від нього спекатися! А треба!
3
Від 30 квітня, коли Катерина прибула до Кременчука, і до 8 травня, тобто цілий тиждень, молоде місто двигтіло від гарматних салютів, від показового навчання суворовської дивізії, яким вельми була задоволена імператриця, від балів, прийомів, звучання військових оркестрів, тупоту кінських копит та галасу багатьох тисяч людей, що зібралися сюди, щоб краєм ока глянути на царицю. А вона нетерпляче ждала Йосифа II, імператора австрійського.
За цей час була випита не одна бочка вина та горілки, столи місцевих можновладців та багатіїв, які один поперед одного намагалися здивувати царицю якомога пишнішим прийомом, вгиналися від екзотичних українських страв та напоїв. Чого тут тільки не було! Вино кримське та угорське, горілка звичайна та перцівка, вишнівка та калганівка; наливки міцні та напівміцні, жіночі – слив’янка, малинівка, грушівка, смородинівка; настої з шипшини та порічок, терну та терносливу, аґрусу та абрикос; квас хлібний та ягідний, броварський та російський; узвар яблучний, кислуватий, та грушевий, солодкий; мед домашній, холодний, щойно з льоху чи з льодовні.
Катерина куштувала всього потроху, крім горілки.
Різноманітність страв дивувала не менше: борщі українські, з карасями, з м’ясними галушками, з пампушками в часнику та олії; риба різна і по-різному приготовлена – варена, смажена, копчена, сушена, в’ялена; птиця різних видів і теж по-різному приготовлена; а що вже м’ясних страв, то й не перелічити: яловичина варена з хроном, з грибами, душенина з нирками, язик з кисло-солодкою підливою, свинина тушкована з капустою та яблуками квашеними, порося з хроном, теляча грудинка з грибами, печеня з баранини, ковбаса домашня, свинина з чорносливом… А ще різні бабки, вареники, млинці та млинчики, галушки та гречаники, шулики з медом та маком, вергуни, сластьони, тістечка, драглі, коржики, рогалі… Ух!
І це все Катерина куштувала. Потроху, звичайно. Але так переповнювалася, що пізнього вечора ледве збиралася по трапу на галеру.
Жалілася Безбородькові:
– Ваша багатюща Малоросія загодувала мене, вже не влажу в жодну сукню, – і, грайливо поводячи очима, руками ковзала
