про заняття Білої Церкви та пограблення княжого добра дійшла до князів Острозьких вістка, як вони вертали з елекції з Кракова.
Обидва запалали страшним гнівом на таке зухвальство худопахолка. Треба було відразу усьому зломити шию, здавити розбійника, бо коли би це мало повторитися, то не було би гаразду на світі.
Князь Костянтин хотів з цього повстання зробити справу загальну, якою повинна зайнятися уся Річ Посполита.
Князь написав листа до польського гетьмана Жолкевського, який сторожив на українних землях за порядком. Жолкевський дививсь на цілу справу інакше. Це не була справа загальна. Вона дотикала виключно інтересу князя Острозького, це була привата, за яку князь повинен постояти сам. Гетьман радив князеві піти з Косинським на мирову і не роздувати великого вогню, бо з того скористають вороги Речі Посполитої і вийде з цього приватного непорозуміння шкода. Бусурмани лише ждуть на такий заколот, щоби впасти на землі Речі Посполитої. Одним словом, гетьман не хотів спричиняти поклику до посполитого рушення шляхти, як цього домагався в своєму письмі князь. А що й король послухається ради гетьмана, то на таку поміч князь не міг числити.
Діставши таку відповідь од гетьмана, князь дуже розсердився.
— Ось як воно! Я маю за гетьманською порадою перепросити гордого шляхетку, кланятися йому і просити прощення. Гарних часів ми дожили, мій сину, — говорив він до Януша. — Я тобі кажу, що це початок, за тим повстанням підуть інші, бо невдоволених ніколи не забракне. Річ Посполита тяжко спокутує за ті примхи пана гетьмана. Та нам самим треба про себе промишляти. Я підійму усю свою силу і провчу як слід кожного, що важиться мене зачіпати. Збираймо, сину, військо і рушаймо на ворога. Ще нас на те стане.
Князь порозписував листи по всіх своїх маєтках Острозької землі. Написав до свого зятя Радивіла й закликав його до походу. Князь вважав у тім допуст божий, що на старості літ не можна йому мирно жити і треба сідати на коня. А допуст божий треба з покорою зносити.
Князь мав по всіх замках військо добре узброєне. Крім того, його новосельчани обов'язані були на кожний поклик збиратися й виходити в поле. Зброї було для них доволі, а коней і не перелічиш.
Князя боліло це, що проти нього виступають і козаки, з якими він все жив у згоді і єдності. У нього були козацькі ватаги між двірською міліцією. Князь мусив з жалем довідатися, що багато його козаків перейшло до Косинського. Остався лише Северин Наливайко з своєю ватагою. Князь хотів за нього запевнитися і покликав до себе о. Дем'яна, який мав великий вплив на свого брата.
— І що ж, отче благочинний, Северин теж мене покинув?
— Не покинув вашої світлості і не покине, поки я живу.
— Я мав право говорити так і про Косинського, а сталося інакше, і він, забувши страху господнього, підняв на мене святотацьку руку, на свого добродія.
— Ваша світлосте, Косинському сталася кривда через ту Рокитну.
— То чому ж мені не сказали? Я ще був би в силі такого Косинського по-княжому винагородити.
— То
