style="font-size:15px;"> – Ай, болить.
– Та невже? – Тато більше переймався тим, що в’язке вугілля повимазує йому пальці. «Обмазався з голови до п’ят, – подумав він. – Боже, і навіть про вуха не забув». – Ходи.
По дорозі додому пан Штайнер вирішив поговорити з хлопчиком про політику і якомога доступніше усе пояснити. Лише декілька років по тому Руді зрозуміє – та буде вже занадто пізно, щоб цим перейматися.
Пункт перший: Він був членом нацистської партії, але не відчував ненависті до євреїв чи ще когось, якщо вже зайшла про це мова.
Пункт другий: Проте таємно він таки відчував якусь частку полегшення (чи навіть гірше – радості!) від того, що торговців-євреїв позбавили бізнесу, адже пропаганда запевнила його, що навала кравців-євреїв, які переманять усіх його клієнтів, – це лише справа часу.
Пункт третій: Але невже це означає, що їх слід прогнати назавжди?
Пункт четвертий: Його сім’я. Він, звичайно ж, мусить робити усе, щоб її забезпечити. Якщо це означає, що він мусить вступити в партію, він мусить вступити в партію. Пункт п’ятий: Десь там, на самому дні його серця, щось свербіло, та він наказав собі нічого не шкрябати. Він боявся того, що могло звідти витекти.
Коли, звернувши декілька разів, вони вийшли на Небесну вулицю, Алекс промовив:
– Синку, не можна ходити по вулиці, вимазавшись чорним, чуєш мене?
Руді було цікаво, але в той же час він розгубився. Місяць уже відпороли, і він міг вільно рухатися небом, то вверх, то вниз, і стікати хлопчикові на обличчя, яке стало серйозним і похмурим, як його думки.
– Тату, а чому не можна?
– Тому що тебе заберуть.
– Чому?
– Тому що не треба намагатися стати чорним, чи євреєм, чи ще кимось, хто… не такий, як ми.
– А хто такі євреї?
– Пам’ятаєш пана Кауфманна, мого давнього клієнта? У нього ми купили тобі черевики.
– Ага.
– Так от, він єврей.
– Я не знав. Щоб бути євреєм, треба платити? Треба мати дозвіл?
– Ні, Руді. – Однією рукою пан Штайнер тягнув велосипеда, другою – Руді. Йому було нелегко розмовляти. Він досі не відпустив синове вухо. Він геть про це забув. – Це те саме, що бути німцем чи католиком.
– О. А Джессі Овенс – католик?
– Я не знаю! – Він перечепився через педаль велосипеда і відпустив хлопчикове вухо.
Якийсь час вони йшли мовчки, а тоді Руді сказав:
– Тату, я хотів би бути таким, як Джессі Овенс.
Пан Штайнер опустив руку синові на голову і пояснив:
– Я знаю, Руді. Але ти маєш гарне світле волосся й великі блакитні очі. Радій тому, що є, зрозумів?
Та нічого не було зрозуміло.
Руді не зрозумів нічого, а та ніч була лише початком того, що мало статися. За два з половиною роки від взуттєвої крамниці Кауфманна залишаться тільки друзки,
