сина та переїздом, Маргарита давно б сиділа на її кухні і принижено перепрошувала за турботи, повторюючи дзвінким, радісно-винуватим голосом – поєднувати такі обертони вміла тільки вона:
– Пробач, що знову вляпалася і відволікла тебе. Я ж хотіла як краще… Вони були такими справжніми. Вони відкрили мені нові духовні обрії. Я знайшла віру. Хто б міг подумати…
– …Що поки ти шукала віру, вони чистили твою калитку?
– Цей світ такий складний і багатогранний…
– …Але двічі по два завжди буде чотири, Ритусю.
Лаври королеви й відьми залишали її байдужою, зате пестливе «Ритуся» якнайкраще пасувало до її суті – м’якої, ніжної і домашньої. По-справжньому доброї.
А для Віктора Козодуба аж занадто доброї.
До речі, цікаво, а він де подівся? Бо легше уявити собі амебу за шкільною партою, аніж отого бугая з красною мордою і жилавою шиєю поруч з подругою в будь-якому місці, де говорять про віру. Хіба що там пиво на дурничку наливають. Втім, чого тільки люди не вигадають – може, вже й така секта існує.
– З вас двадцять гривень.
Таксисту явно хотілося роздивитися її якомога детальніше, однак Тома не дала йому такої нагоди, швиденько розрахувалася і випурхнула з машини. Поїздка в авто пішла на користь: зі столиці до Вишневого шлях неблизький, і вона встигла трохи відпочити й зосередитися. Ще з півгодини вдома – і буде повністю готова.
Не варто відкладати це на завтра, яким би не був результат.
Глава 3
Про круговорот речовин у природі
Саме це й злить мене в жінках. Обов’язково їм подавай хорошого чоловіка.
Наріне стояла біля молочного ларка і відчайдушно жаліла себе. Вона рідко розкошувала жалістю – на її думку, зайві сентименти роз’їдали душу, як надлишок цукру зуби, та зараз нічого не могла з цим вдіяти – їй було шкода себе до сліз. Цьому малоприємному, однак неминучому заняттю не заважала навіть чималенька черга, що зібралася за її спиною і напрочуд терпляче чекала, доки ця дивачка щось купить. Ранок просто знущався з людей своєю красою, обіцяючи теплий день, і всі намагалися купити на обід щось легеньке – сиркову масу чи десерт, бо за довгу зиму всім осточортіли бутерброди. Усі, крім неї, поспішали на роботу. Її ж чекали вдома.
– Ні, у нас не буває йогурту з авокадо. – Продавщиця у білому халаті, що визирала в крихітне віконечко кіоску, теж була втіленням терпіння. – Я не впевнена, що такий взагалі існує в природі. У нас є персиковий йогурт, є також диня, ваніль, полуниця і вишня.
– На вишню в мене алергія, – прошепотіла Наріне, відступаючи вбік, але ще встигла почути, як продавщиця спитала:
– А на авокадо алергії немає?
– Не знаю. Я його ніколи не куштувала.
Хтось із черги присвиснув, і їй не треба було озиратися,
