сили піднімають сік від коренів нагору, щоб заповнити «вакантні» місця. Для цього природа надала в розпорядження рослин найтонші волокна-капіляри, природний водяний розчин – слабкий електроліт – і природний електричний потенціал планети. Завдяки осмотичному тиску вода без підведення енергії ззовні може «подорожувати» на висоту понад сто метрів. Щоправда, для цього їй необхідно близько трьох з половиною тижнів… Еквівалентна енергетична потужність такого природного насоса-випарника становить десятки кіловат. Причому вона зростає одночасно зі збільшенням висоти рослини. А зелені гіганти з голчастими листками або шипами улаштувалися ще краще: їхній «насос» працює за будь-якої температури навколишнього середовища, оскільки голки самі по собі мають на кінцях природний електростатичний потенціал.
Говорити про дивні властивості дерев можна безкінечно. Але про що слід згадати обов’язково, так це про темір-агач – «залізне дерево», яке росте в субтропіках. Його деревина і справді по твердості не поступається залізу. Кольором вона нагадує іржу і є такою важкою, що тоне у воді. Гілля і стовбури дерев зрощуються, утворюючи непрохідні зарості, тому темір-агач часто використовують для спорудження альтанок і огорож. До речі, залізне дерево – природний снайпер: восени коробочки з його насінням з різким тріском лопаються і насіння розлітається вусібіч на відстань до вісімнадцяти метрів. Найближчим родичем темірагача є береза Шмідта, що росте на Далекому Сході. Вона в півтора раза міцніша за чавун. Куля відлітає від такого дерева, навіть не залишивши подряпини… Подібні властивості має і південноамериканська рослина квебрахо. У перекладі з іспанської її назва означає «зламай сокиру». Коментарі, як кажуть, зайві.
Утім, поговоримо про тварин. Якщо попросити вас назвати найбільшу або найменшу істоту, що мешкає на суходолі, ви, скоріше за все, назвете слона та землерийку. Проте хто ж казав, що йдеться тільки про ссавців? Та і як їх порівнювати між собою? Якщо за вагою – вийде одне, а якщо на зріст – зовсім інше… А щодо змій, то в них треба буде мати на увазі довжину тіла. Тож зупинимося краще на «вміннях» різних тварин, які мешкають на суші й на морі.
Хто з водних тварин найглибше пірнає? Учених так зацікавило це питання, що вони провели цілу низку спостережень та експериментів і з’ясували, що перше місце серед мешканців моря посідає кашалот. Він може зануритися на глибину 1200 метрів. Мечриба в гонитві за косяками анчоусів може пірнути на 800 метрів. Наступними у списку призерів стоять тюлені. Більшість їх пірнає на глибину до 250 метрів, а тюлень Уедделла здатен зануритись аж на 450 метрів. Морські леви легко долають стоп’ятдесятиметрову глибину, а морські котики пірнають «тільки» на 75 метрів. Більшість дельфінів не опускається нижче 20 метрів, хоча в разі потреби вони можуть показати і рекорди для своєї групи.
Дельфіни
Для того, щоб добре пірнати, потрібно вміти затамовувати подих на тривалий час. Звичайна нетренована людина
